Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
окремі обличчя. Раптом бійці Каладіна уповільнили біг і зупинилися, збившись тісною купкою. Вони досягли невеличкого схилу, що його Каладін і Даллет намітили раніше.
Даллет ухопив Ценна за руку та втягнув його в саму гущу Каладінових воїнів. Перед лицем ворога, котрий невпинно наближався, вони опустили списи й дістали з-за спин щити. Лави супротивника давно перемішалися: метальники дротиків уже не були строго попереду, а озброєні ударними списами – позаду. Усі вони просто бігли вперед, несамовито волаючи.
Ценн копошився, марно намагаючись розщібнути ремені та розвернути щит у потрібний бік. Загони зійшлися врукопаш, задзвеніли схрещені списи. На Каладінових бійців ринула група ворожих солдатів, які, напевно, бажали захопити командну висоту. Десятків зо три нападників сяк-так трималися купи, але куди їм було до того тісного строю, який тримав атакований ними загін. Ворог, здавалося, вирішив компенсувати цю обставину завзяттям: солдати розлючено закричали, стрімким валом налітаючи на стан воїнів Буреблагословенного. Але ряди Каладінових бійців залишались непорушними, прикриваючи Ценна, неначе він був якимось світлооким, а вони – його почесною вартою. Супротивники зійшлись у двобої: скрегіт металу загородив шлях дереву; стикаючись, загриміли щити. Ценн зіщулився від страху.
За кілька секунд усе було скінчено. Ворожий загін відступив, залишивши на кам’янистому схилі двох убитих. Серед Каладінових воїнів загиблих не було. Наїжачившись списами, вони вперто тримали стрій, знаний як «клин» або ж «свиня», хоч один із бійців і відійшов на кілька кроків назад та дістав сувійчик полотна, щоби перев’язати рану на стегні. Але решта солдатів стали щільніше, і ця прогалина в шерензі зникла. Поранений був справжнім здоровилом із м’язистими руками. Хоч він і лаявся на всі заставки, його рана все ж не виглядала серйозною. За якусь мить той знову був на ногах, але на старе місце не повернувся. Натомість він став у самому кінці клиноподібного строю, де було безпечніше.
На полі битви панував хаос. Ряди обох армій уже так перемішалися, що не можна було розрізнити, де ж свої. Повітря повнилося брязканням, хрускотом і криками. Багато загонів розпорошилися: їхні бійці кидалися з однієї сутички в іншу. Вони гасали, мовби хижаки на полюванні: збившись у групи по троє-четверо, вишукували солдатів, котрі відстали від своїх, і по-звірячому накидалися на них всією зграєю.
Воїни Каладіна утримували свою позицію, вступаючи в бій лише з тими загонами супротивника, які підходили занадто близько. Невже такою й була справжня битва? Під час муштри Ценна готували до атаки в довгій шерензі солдатів, вишикуваних плече до плеча. Але аж ніяк не до такої божевільної мішанини, не до цього кромішнього пекла й вавилонського стовпотворіння. Чому інші не тримали строю?
«Справжніх солдатів більше не залишилось, – подумав Ценн, – Усі вони там, на Розколотих рівнинах, – ось де точиться справжня битва. Не дивно, що й Каладін прагне домогтися, щоби його загін перекинули туди».
З усіх сторін поблискували