Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
Ми стоїмо на верхів’ї гори! Вони розбігаються перед нами! Їхні домівки стають нашими вертепами, а їхні землі тепер – наші мизи! І вони горітимуть, як колись ми, там, де порожнеча й пустка», – записано ішашана 1172 року зі слів світлоокої старої діви восьмого дану за 18 секунд до того, як вона померла.
Побоювання Шаллан підтвердилися, щойно Джасна глянула прямо на неї, а тоді вперлася захищеною рукою у бік, демонструючи роздратування.
– Отже, ти все ж тут.
Шаллан зіщулилася.
– Вам слуги сказали, так?
– Ти ж не думала, що вони залишать когось у моїй ніші, не попередивши мене?
У коридорі за її спиною загаялася невелика група паршменів, кожен із яких тримав у руках стіс книжок.
– Ваша Світлосте Холін, – проговорила Шаллан, – я лише…
– Я вже змарнувала на тебе досить часу, – перебила її Джасна, злютовано поблискуючи очима. – Зараз ти підеш геть, панно Давар. І ми не побачимося знову, допоки я залишатимусь тут. Я ясно висловилася?
Надії Шаллан пішли прахом. Вона зіщулилася ще сильніше. Джасна Холін вміла бути переконливою. Їй не можна було перечити. Досить було просто глянути в її очі, щоб зрозуміти це.
– Вибачте, що потурбувала вас, – прошепотіла Шаллан, стискаючи портфель. Відтак дівчина полишила нішу з усією гідністю, на яку лишень спромоглася. Вона швидко йшла коридором, заледве стримуючи сльози прикрості й розчарування, і почувалася цілковитою дурепою.
Вона дісталася шахти підйомника, але паршмени, які щойно доправили Джасну, вже повернулися вниз. Шаллан не стала смикати за шнур дзвоника, щоб знову викликати їх, а сперлася спиною об стіну і сповзла додолу. Вона підібгала коліна до грудей, притиснувши ними й портфель, обвила руки навколо щиколоток, через тканину манжети обхопивши вільною рукою захищену, і заледве дихала.
Сердиті люди вибивали її з колії. Вона мимоволі згадувала батькові філіппіки, знову чула гарикання, крики та скімлення. Може, вона була слабкою через те, що протиборство так негативно впливало на неї? Їй здавалося, що так.
«От дурне дівчисько, – подумала вона, і зі стіни поряд з її головою виповзло кілька болекузьок. – І чому ти вирішила, що в тебе вийде? Та ти ж за все життя бувала далі рідного маєтку щонайбільше з півдюжини разів! Ідіотка, ідіотка, ідіотка!»
А вона ще й переконала братів вірити в неї, покладати надії на її сміховинний план. І чого вона досягла? Змарнувала шість місяців, упродовж яких їхні вороги підібралися ближче.
– Ваша Світлосте Давар? – пролунав невпевнений голос.
Шаллан звела погляд угору, усвідомивши, наскільки сильно занурилася в своє горе, – навіть не бачила, як підійшов служник. Це був молодий іще чоловік, одягнений у чорну уніформу, але без емблеми на грудях. Не мажордом, а, ймовірно, стажист.
– Її Світлість Холін хотіла би поговорити з вами, – молодий чоловік жестом вказав углиб коридору позад себе.
«І далі паплюжити мене?» – подумала Шаллан, і на її обличчі проступила гримаса образи. Але ж така можновладна пані, як Джасна, завжди отримує те, чого хоче. Шаллан зусиллям волі вгамувала