Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
крізь двері – масивні, дерев’яні, з двома кришталевими панелями – й опинилася в теплій кімнаті, не знаючи, чого очікувати. Шаллан ніколи не ходила до крамниці, щоби що-небудь купити: або посилала слуг, або торговці приходили до неї.
Приміщення виглядало дуже привабливо. Два великі, зручні крісла стояли біля каміна, довкола палаючих головешок якого танцювали вогнекузьки. Підлога була дерев’яною. Суцільне дерево – без жодних швів між дошками. Напевно, її створили за допомогою Душезаклинача просто з кам’яного фундаменту. Що ж, і справді на широку ногу.
У задній частині кімнати за прилавком стояла жінка. На ній були вишита спідниця й блузка, а не глянсувата шовкова сукня-хава, яку носила Шаллан. Хоч та й була темноокою, та гроші в неї явно водилися. У воринському королівстві вона б належала до першого чи другого нану. У тайленів був власний табель про ранги. Вони хоча б не були цілковитими язичниками: з повагою ставилися до кольору очей, а захищена рука жінки була затягнута в рукавичку.
Книжок там було небагато. Кілька на прилавку й одна на пюпітрі біля крісел. На стіні цокав годинник, до якого знизу було підвішено з дюжину мерехтливих срібних дзвоників. Кімната радше справляла враження чиєїсь домівки, ніж крамниці.
Жінка сунула в книжку закладку і всміхнулася до Шаллан. Улеслива, нав’язлива посмішка – ледь не хижа.
– Прошу, Ваша Світлосте, сідайте, – сказала вона, махнувши рукою в сторону крісел.
Її довгі білі брови тайленки були звиті й звисали з обох боків обличчя, наче буклі зачіски.
Шаллан несміливо сіла, а жінка задзвонила у дзвоник, захований під прилавком. Незабаром до кімнати перевальцем зайшов огрядний чоловік, убраний у жилет, який, здавалося, от-от мав луснути під натиском черева. Його волосся вкривала сивина, а брови були зализані назад, за вуха.
– Ах, – сказав він, сплеснувши пухкими руками, – мила юна панно. Ви шукаєте цікавий роман? Таке собі, знаєте, легке чтиво, щоб заповнити жорстокі години розлуки з утраченим коханням? Чи, може, книгу з географії, що містила би детальний опис екзотичних країв?
Він звертався до Шаллан її рідною веденською, але в тоні вчувалася певна поблажливість.
– Я… Ні, дякую. Мені потрібна розлога добірка книг з історії та три праці з філософії, – вона задумалася, намагаючись пригадати імена, які згадувала Джасна. – У вас є Плаціні, Ґабратін, Юстара, Маналіне та Шаука-дочка-Гасвета?
– Нелегкий перелік для такої молодої особи, – зауважив чоловік, кивнувши жінці, яка, напевно, доводилась йому дружиною.
Та зникла в задній кімнаті. Її допомога була необхідною, щойно треба було щось прочитати, адже навіть якщо торговець і сам це вмів, він не став би ображати відвідувачів, займаючись таким неподобством у їхній присутності. Його справою були гроші: у більшості випадків торгівля вважалася чоловічим мистецтвом.
– Але чому така квітка, як ви, панянко, переймається такими темами? – запитав продавець, опускаючись у крісло навпроти неї. – Чи не можу я зацікавити вас