Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
фіксуючи іншу руку пацієнтки. – Зачини двері.
Кел зіщулився й зробив, що веліли. Вікна були затемнені та забрані віконницями, тож єдиним джерелом освітлення була велика кругляста ємність, наповнена зарядженими Буресвітлом сферами. Кожна із них являла собою броам, і їхня сукупна кількість становила неймовірну суму, отриману в безстрокову позику від градоправителя Гартстоуна. Каганці мерехтіли, а Буресвітло завжди давало рівне сяйво. Це рятувало людські життя, говорив батько Кела.
Схвильований хлопець підійшов до столу. Молода дівчина, Сані, мала лискуче чорне волосся, без єдиного шатенового чи білявого пасемця. Їй було п’ятнадцять, і її вільну руку вкривала подерта, закривавлена пов’язка. Кел скривився, помітивши, як невміло її наклали: скидалося на те, що смугу тканини відірвали від чиєїсь сорочки й нашвидку намотали.
Голова Сані відкотилася вбік, і дівчина пробурмотіла щось крізь наркотичний транс. На ній була лише біла бавовняна сорочка, і її захищена рука залишалася неприкритою. Старші хлопці з містечка розповідали, масно хихикаючи, як їм вдавалося – так принаймні виходило з їхніх слів – підгледіти за дівчатами в самих сорочках, та Кел не розумів причин такого збудження. Він хвилювався за Сані. Він завжди хвилювався, коли хтось бував поранений.
На щастя, рана не здавалася аж надто жахливою. Якби вона загрожувала життю, батько вже розпочав би операцію, а Келова мати – Гесіна – асистувала б йому.
Лірін підійшов до медичної шафки і дістав кілька маленьких прозорих пляшечок. Він був невисокий і, попри відносну молодість, лисів. На ньому були окуляри, які він називав найдорожчим подарунком із усіх будь-коли отриманих. Він рідко коли діставав їх, окрім як для операцій, адже ті були надто цінними, щоби носити кожного дня. А раптом подряпаються чи поб’ються? Гартстоун був чималим містечком, але його віддалене розташування на півночі Алеткару перетворило б заміну окулярів на проблему.
Кімнату утримували в порядку, щоранку миючи полиці та стіл, і кожна річ незмінно лежала на своєму місці. Лірін говорив, що про людину багато чого можна сказати, висновуючи з вигляду її робочого місця. Воно акуратне чи занехаяне? До інструментів виявляють повагу чи залишають їх розкиданими там і сям? На конторці стояв єдиний у містечку фабріаловий годинник. По центру цей маленький пристрій був оснащений циферблатом, посередині якого світився димчастий кварц – його треба було заряджати, щоб годинник ішов. Ніхто в цілому містечку не переймався через хвилини й години більше, ніж Лірін.
Кел підсунув стільчик, щоби залізти на нього й краще роздивитися. Скоро це йому не знадобиться: день за днем він невпинно підростав. Хлопчик уважно оглянув руку Сані. «З нею все буде добре, – сказав він собі, повторюючи батькові слова. – Хірург має зберігати спокій. Хвилюватися – це тільки гайнувати час».
Такої поради було нелегко дотримуватися.
– Руки, – сказав Лірін, не обертаючись, і продовжував готувати інструменти.
Зітхнувши, Кел зістрибнув зі стільчика й поспішив до таза з теплою та мильною