Земля мертвих. Жан-Кристоф ГранжеЧитать онлайн книгу.
зміг відзначити, що технікою сутенер володів бездоганно. Навіть у помічника режисера вже почали тремтіти коліна.
– Знову помилка, підаре. Той, кого ти шукаєш, ніколи в тюрмі не сидів і не носить на собі плакат із написом «серійний убивця». Це нормальний чувак, чистий, за ним нічого немає.
Корсо погодився. Потреба в насильстві, що душила зловмисника зсередини, коли він перейшов до дій, була тим більшою, що спокійніший вигляд він мав.
– А дівчата ваші як до цього поставилися?
– А ти як гадаєш? Ми навіть створили групу психологічної підтримки.
Корсо ледь не розреготався.
– Але вони знову стали до роботи, – вів далі каратист. – На знак солідарності. Вони вважають, що так зможуть якнайкраще вшанувати пам’ять Ніни.
– Show must go on…
Нарешті ремонтник під’єднав останні дроти й почепив на місце плафон. Після вмикання засвітилися червоним очі скелета, який урочисто сидів у кутку кімнати, – він, либонь, слугував спаринґ-партнером самому Камінські.
Годі тут стирчати. Він досхочу намилувався жалюгідним видовищем і лише згаяв час із пришелепкуватим каратистом. Від сутенера відгонило потом і дурощами, тільки не переляком, а ще менше – божевіллям, з яким цілеспрямовано вбивали Ніну Віс. Насправді ж Корсо був упевнений: злочинець не належав до кола «Сквонка». Хай там як, а Борнек його б не проґавив. Вони мали справу із зовнішнім нападником.
Помічник режисера саме спускався з драбини, коли Камінські ввічливо йому вклонився на знак прощання. Технік коротко кивнув, схопив ящик з інструментами й чкурнув.
– Корсо, всі знають, що ти гарний поліціянт, – промимрив звідник і витягнув грудку дурі, паперу для самокруток, сигарети. – Краще знайди мені ту наволоч, яка це зробила, а не діставай мене тут до світанку.
– Це для нього ти приберіг свій маваші ґері?
Камінські провів язиком по самокрутці та підморгнув:
– А може, я лишив його для тебе…
Корсо колись отримав чорний пояс другого дана, але він тоді був зовсім молодий, і тепер йому здавалося, що це відбулося з кимось іншим, а не з ним самим. Але з Камінські він не протримався б навіть двох хвилин.
– Виклик приймаю, – все одно обізвався він. – Занотуємо собі.
Камінські щойно закрутив цигарку, запалив її та зацідив нового йоко ґері ледь не в обличчя копа. Корсо не встиг побачити його рухи вчасно, лише відчув, як ребро ступні злегка ковзнуло по підборіддю.
Він знову ледве проковтнув, а тоді через силу усміхнувся.
– Дай мені раз затягнутися.
3
Корсо займав двокімнатне помешкання на вулиці Кассіні в будинку 60-х років. Він домігся, аби вартість оренди знизили через непривабливість краєвиду: з вікон було видно лише глуху стіну лікарні Кошен. Квартира виявилася не такою й жахливою, а головне – йому подобався квартал, який за бульваром Араґо ніби ширшав і вільно простягався до парку Монсурі. Особливо зігрівав душу проспект Рене-Коті, схожий на рамблу[7], де росли платани
Широка алея, обсаджена деревами, з хідником у центрі. Назва походить від каталанської Ла Рамбли – найвідомішого бульвару в Барселоні.