На Західному фронті без змін. Повернення. Эрих Мария РемаркЧитать онлайн книгу.
кажу я.
Ми вилазимо на машину, що везе снаряди. Це коштує нам дві цигарки. Кач добре запам’ятав потрібне нам місце. Пташник належить штабові якогось полку. Я беруся викрасти гуску й вислуховую Качів інструктаж. Пташник стоїть за парканом, але двері не замкнені, вони тільки на кілочку.
Кач підставляє мені руки, я стаю на них ногою й перелажу через паркан. Кач залишається на варті.
Кілька хвилин я стою непорушно, поки очі звикають до темряви. Нарешті я вже бачу пташник. Тихенько підкрадаюся до нього, намацую кілочок, витягаю його й відчиняю двері. У пітьмі біліють дві плями. Дві гуски – це погано: схопиш одну, друга заґелґотить. Отже, треба зловити обох, тільки хутко, тоді все буде гаразд.
Одним стрибком кидаюся на них. Одну я хапаю відразу, за мить – і другу. Оскаженіло б’ю їх головами об стіну, щоб оглушити. Та, мабуть, треба було б бити дужче. Кляті тварюки хриплять і лопотять крилами, дряпають лапами. Я люто змагаюся з ними, та дідько його знає, звідки у звичайних гусках стільки сили береться! Вони тягнуть мене врізнобіч, я насилу втримуюся на ногах. Моторошно дивитись у пітьмі на це біле ганчір’я, з моїх рук виростають крила, і мене вже бере страх, що я можу злетіти в небо, бо ж тримаю в руках наче два аеростати.
А тут іще знявся страшенний галас. Одна з гусок хапонула повітря та як заґелґотить, ніби заведений будильник. Не встиг я схаменутись, аж знадвору хтось стрибнув, штовхнув мене додолу й люто загарчав. Собака! Дивлюсь, а він уже наміряється вчепитися мені в горлянку. Миттю я завмираю і мерщій втягую підборіддя в комір.
Це дог. Збігає вічність, поки він підводить голову й сідає поруч мене. Та коли я пробую поворухнутись, він гарчить. Я розмірковую. Єдине, що можу зробити, – це якось добутися до свого невеличкого револьвера. Хоч би там що, а мені треба вибратися звідси, перш ніж прибіжать люди. Сантиметр за сантиметром я суну руку до револьвера.
Мені здається, наче минули вже цілі години. За кожним моїм тихеньким порухом чути грізне гарчання. Завмираю, а тоді знову, ще повільніше, суну руку. Нарешті, коли я вже тримаю револьвер у руці, вона раптом починає тремтіти. Я притискаю її до землі й вирішую зненацька підняти револьвер, вистрелити і, поки ще собака не вчепиться в мене, тікати.
Я повільно дихаю й потроху заспокоююся. Тоді, затамувавши подих, вихоплюю револьвер, стріляю, дог, скиглячи, кидається вбік, а я – у двері й лечу сторчака, перечепившись через одну з гусок, що вже були повтікали.
Ледве встигаю її схопити, кидаю швиргома через паркан і сам вилажу на нього. Та дог уже отямився з переляку та стрибає, силуючись дістатися до мене. Мерщій скочуюся на той бік. За десять кроків від мене стоїть Кач, тримаючи в руках гуску. Тільки-но він побачив мене, ми кинулися тікати.
Нарешті можна відсапатися. Гуска вже нежива, Кач упорався з нею завиграшки. Ми домовляємося негайно її засмажити, щоб ніхто нічого не помітив. Я приношу з барака казанок і дрова, і ми залазимо в занедбаний сарайчик, який нагледіли собі на такий випадок. Старанно завішуємо єдине віконце й розводимо