Темна вежа. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
дізнався, що це сталося. У його свідомості це викликало б відчуття, незгірші за Променетрус.
У будь-якому разі він міг трохи зачекати, перш ніж пробратися крізь двері з сіґулом у вигляді хмари й блискавки. А коли пройде в двері? Отоді він їх знайде. І підслухає їхню балачку. І дивитиметься на них, коли вони не спатимуть, і коли спатимуть, теж буде спостерігати. А найбільше уваги він приділить тому, кого Волтер назвав його Білим Батьком. Його єдиному справжньому батьку, якщо Волтер мав слушність і Багряний Король збожеволів.
А що робити доти?
А доти я можу трохи поспати.
Павук видряпався до стелі по стіні кімнати, з якої звисали різні великі предмети, й зіткав павутину. Але заснуло в ній дитя – голісіньке, воно вже мало такий вигляд, наче йому виповнився рочок. Воно спало головою донизу, високо, щоб не дістали хижаки, які могли вийти на полювання.
Двері до Краю Грому
Коли четверо мандрівників пробудилися від сну (Роланд прокинувся першим, проспавши рівно шість годин), на вкритій серветкою таці височіли стосики свіжих брутерботів, а поряд стояли напої. Проте робота-дворецького ніде не було видно.
– Гаразд, годі, – мовив Роланд, утретє марно покликавши Найджела. – Він казав, що його життя вже висить на волосині. Мабуть, волосина обірвалася, поки ми спали.
– Він робив щось таке, чого робити не хотів, – сказав Джейк. Його обличчя було блідим і підпухлим. Від міцного сну, спершу подумав Роланд, а тоді здивувався з власної глупоти. Хлопчик плакав за панотцем Каллагеном.
– Що робив? – спитав Едді, вішаючи рюкзак на одне плече й саджаючи Сюзанну собі на стегно. – Для кого? І чому?
– Я не знаю, – знизав плечима Джейк. – Він не хотів, щоб я дізнався, а я не хотів надокучати. Так, він був лише роботом, але в нього був такий приємний голос з англійським акцентом і все таке, що він здавався мені чимсь більшим, ніж машина.
– Цю делікатність тобі доведеться подолати, – сказав Роланд так м’яко, як тільки міг.
– Ну що, важка я, любчику? – грайливо запитала в Едді Сюзанна. – Чи, може, слід би краще спитати: «Чи сильно ти сумуєш за старим добрим візком? Не кажучи вже про заплічний ранець».
– Сьюз, ти ж ненавиділа той ранець від самого початку, ми з тобою це добре знаємо.
– Я питала не про це, ти ж знаєш.
Роланда завжди зачаровувало, коли він чув, як у Сюзанниному голосі проступає Детта (чи бачив – і це було ще зловісніше – як міняються риси її обличчя). Та сама вона, здавалося, навіть не здогадувалася про ці вторгнення, як зараз цього не помічав її чоловік.
– Я готовий нести тебе хоч на край землі, – сентиментально промовив Едді й поцілував її в кінчик носа. – Звісно, якщо ти не набрала зайвих десять фунтів ваги. Тоді мені доведеться покинути тебе й пошукати собі легшу жінку.
Вона штурхонула його в бік (анітрохи не панькаючись) і повернулася до Роланда.
– Це підземелля просто величезне, чорт забирай. Як ми знайдемо двері, що ведуть