Мігрант. Марина и Сергей ДяченкоЧитать онлайн книгу.
сказав Крокодил і нервово ковтнув. – Чому в Усесвітньому Бюро… е-е… міграції мені не розповіли всього цього зразу?
– У Бюро Всесвітньої імміграційної служби мають справу з тисячами різновидів розумних рас, – сказав офіцер з ноткою співчуття. – Тому на такі дрібниці в них ніколи нема часу. Не ви перший скаржитеся, не ви останній. Люди вибирають Раа за комфорт і зелень… – Він раптом по-товариському всміхнувся. – До речі, в нас і справді дуже зелено й комфортно. Залежних не піддають дискримінації. Не плутайте їх із рабами чи невільниками, не слід оцінювати дійсність Раа з погляду ваших культурних міфів.
– Люди вибирають Раа, – повільно повторив Крокодил. – У вас є ще хтось… із Землі?
– Із вашого світу? Трапляються. Не дуже багато, але є. Хочете з ними поговорити? Поради одноплеменців, які мали час пожити на Раа, – перша річ.
– Так, – сказав Крокодил, трохи збадьорившись. – Дуже хочу.
– Я скину вам… даруйте, я просто запишу вам на дощечці, поки у вас нема власного комунікаційного пристрою. – Офіцер розгорнув на столі щось, на Крокодилову думку, схоже на розкатане в тонкий млинець тісто. Млинець здригнувся, по ньому поповзли борозенки й тріщини, і Крокодил зрозумів, що в «тісті» виникла густо заповнена таблиця.
– Ось, ми бачимо, що один ваш співвітчизник перебуває тепер – мешкає – таки поряд… Близько. Ми надішлемо йому запит… До речі, я не знаю жодного дорослого землянина, котрий пройшов би Пробу. Суто фізично, та й психологічно також, розумієте, це важко для ваших. А ось діти мігрантів, котрих готують змалечку, – ті проходять, як місцеві, з тим самим відсотком відсіву.
– Жодного? – тупо повторив Крокодил. Офіцер розвів руками:
– Я окремо не вивчав це питання. Поговоріть з одноплеменцями, ті напевно докладніше пояснять. Остаточне рішення – за вами, однак прийняти його слід не пізніше ніж через сім діб після прибуття на Раа. Тоді ваш статус буде затверджено остаточно: якщо залежний, то від кого. Якщо претендент на проходження Проби – то за який термін.
– Треба було вибрати Лімб, – журливо мовив Крокодил. Офіцер схилив голову до плеча.
– Андрію, – сказав, чітко вимовляючи ім'я. – 3 Лімбу до нас теж приїжджають на постійне проживання. Родинами. Це про щось каже, ні?
Чи то ельфи. Чи то буколічні тубільці. «У принципі, могло бути й гірше, – думав Крокодил. – Аби не змусили носити пальмову спідницю й намисто з акулячих зубів. Одне «намисто» в мене вже є – деревинка на ланцюжку. Посвідчення моєї глибоко враженої особи».
З приміщення, на його думку, схожого на «офіс сторони-приймача», він спустився дерев'яними сходинами просто в ліс. Роззирнувся. Оступився, похитнувся, знову знайшов рівновагу. Міцніше поставив ноги на щільному, наче щітка, трав'яному килимі.
Було тепло. Здається, навіть трохи задушливо. Крокодил тільки тепер збагнув, що прибув на Раа вдосвіта, дуже свіжого ранку. Тепер з'ясувалося, що після полудня в цьому лісі буває спека, над густою травою, над кущами піднімається ріденький