Останній гетьман. Погоня. Юрій МушкетикЧитать онлайн книгу.
від нього, і Бернарді – придворний ювелір, теж утаємничений в багато справ. Довідавшись про їхній арешт, Катерина спалила майже всі папери, які тримала в потаємній шкатулці. Так, вона спалила, а чи попалили Бестужев, Апраксін? Мали б попалити.
Єлизавета стояла посеред кімнати розчервоніла, гнівна, її очі палали вогнем.
– Ось так ти, сучка гольштинська!.. – На ту мить забула, що й вона певною мірою гольштинська.
Катерина впала на коліна, колінкуючи, підповзла до імператриці, обхопила руками за ноги, цілувала їх.
– Тітонько, матінко, я ні в чому не винна, ось хрест святий…
– Ще й хрест, – і хряснула кулаком у пику. Й била по щоках, по голові, по плечах, намагалася відштовхнути, але та впилася, як кліщ.
– Тітонько, за що ви… Я нічого-нічого.
– А листа Апраксіну писала?
Йшла війна між Московією і Пруссією. Фрідріх ІІ пройшов Саксонію, вже був на кордоні Австро-Угорщини, під опікою якої перебувала Саксонія; Австро-Угорщина – союзниця Московії. І тоді Московія послала військо на Пруссію, аби відволікти її. В кількох битвах головнокомандувач московітської армії Апраксін завдав поразки непереможному досі Фрідріху, той відступав, московіти налягали, й раптом Апраксін віддав наказ своєму війську на відступ. Той відхід був приголомшливий для Петербурга. Підозрювали якийсь підступ, підкуп. Це насамперед могли зробити люди, годовані на німецьких хлібах. Катерина підвела залите сльозами обличчя:
– Тітонько, хіба ви не здогадуєтеся, хто це міг зробити? Він обожествляє все прусське, він молиться на Фрідріха.
Він, звісно, – Петро ІІІ. Це було схоже на правду. Катерина звивалася, як змія. Чорні і білі плями миготіли, вже майже роздвоєний язик молов, молов.
– І солдати його охорони одягнені по-прусському. І все в нього прусське. І не любить він нічого нашого.
Це «нашого» мало полестити Єлизаветі. Ще один удар межі очі, але вже значно м’якший. І враз новий вогонь в очах:
– А гроші тобі Чарлз Вільямс давав?
І знову чорна хурделиця в голові Катерини: «Давав, і не раз».
– Тридцять тисяч гульденів, – Єлизавета жорстко.
Обсмалена мишка з полум’я метнулася в один кінець, у другий. Тридцять тисяч англійський посол давав двічі. Другий раз – нещодавно. І якщо Єлизавета питає про це – то кінець. Англія в союзі з Пруссією, отже, це зрада. Але чи знає про другу подачку Єлизавета? Тут уже вибору не було. Або – або!
– Дав.
– За що?
Тут вже Катерина застосувала здібності, яких не досягав жоден актор у світі. Повіки її опустилися, очі стали ніякові й блудливі водночас.
– А за що мужчина може давати гроші жінці?…
В Єлизавети брови злетіли вгору.
– Ах ти ж проститутка…
– Бийте, ріжте, каюсь… було. – Втрапила на потрібну їй стежку. – Не встояла. Така я…
– Але влежала, ха-ха-ха. Ну і як він?…
– Ой, він такий мужчина, такий мужчина…
– Який?
– Ласкавий, ніжний, не зглянешся, як ти вже…
– Під ним?
– Або