Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
кишеню, а тоді ще раз перевірив, чи лежить поряд із ним королівський указ. «Клятий папірець». Цей великий документ, відколи архілектор передав його Ґлокті, обтяжував йому плащ. Ґлокта витягнув його й перевернув; листове золото на його великій печатці заблистіло на немилосердному сонці. «Один-єдиний аркуш паперу, але дорожчий за золото. Безцінний. Із цим я промовляю голосом самого короля. Я – наймогутніша людина Дагоски, вища навіть за самого лорд-губернатора. Усі мають слухатися мене й коритися мені. Звичайно, допоки я живий».
Подорож була не з приємних. Корабель був малий, а круг Морів під час плавання – неспокійний. Ґлоктина каюта була крихітна, розпечена й закрита, як пічка. «Пічка, що день і ніч несамовито хиталася». Якщо він не намагався їсти кашу, що розхлюпувалася з миски, як навіжена, то вибльовував ту дещицю, яку справді зумів проковтнути. Але під палубами принаймні не могла підкоситися його нікчемна нога, через яку він беркицьнувся б за борт у море. «Так, подорож вийшла аж ніяк не приємною».
Але тепер подорож добігла кінця. Корабель уже наближався до свого причалу серед заповнених верфей. Матроси вже мучилися з якорем, викидаючи канати на пристань. Тепер із корабля на запорошений берег плавно спускалися сходні.
– Гаразд, – сказав практик Северард. – Піду вип’ю.
– Випий чогось міцного, але неодмінно знайди мене згодом. Завтра на нас чекатиме робота. Дуже багато роботи.
Северард кивнув, і довкола його худого обличчя загойдалося тонке волосся.
– О, я живу заради служіння.
«Не знаю точно, заради чого ти живеш, але сумніваюся, що заради нього». Він неквапом пішов геть, фальшиво щось насвистуючи, протупав по сходнях, подолав верф і зник між запорошеними брунатними будівлями за нею.
Ґлокта збентежено подивився на вузькі дерев’яні сходні, обмацав однією рукою держак свого ціпка та облизав порожні ясна, набираючись відваги, щоби ступити на них. «Справжнє діяння самовідданого героїзму». Він на мить замислився про те, чи не розважливіше буде проповзти ними на животі. «Так шанси на смерть у воді будуть менші, але це навряд чи буде пристойно, чи не так? Очільник Інквізиції міста, що викликає шанобливий острах, вповзає у свої нові володіння на животі».
– Вам допомогти?
Практик Вітарі дивилася на нього скоса, відкинувшись спиною на поручні корабля. Її руде волосся стирчало дибки, як колючки на будяку. Вона, здавалося, усю дорогу ніжилася на свіжому повітрі, як ящірка, геть нічого не відчуваючи від хитання корабля й насолоджуючись нестерпною спекою так само сильно, як Ґлокта її ненавидів. Вгадати вираз її обличчя, прихованого чорною маскою практика, було важко. «Але цілком можна припустити, що вона всміхається. Без сумніву, вона вже готувала свій перший звіт для архілектора: “Каліка провів більшу частину мандрівки, блюючи під палубами. Коли ми прибули до Дагоски, його довелося витягати на берег разом із вантажем. Він уже став посміховиськом…”»
– Звісно, що ні! – різко вимовив Ґлокта, пошкандибавши на сходні так, ніби він щоранку ризикував життям. Коли він поставив на них праву ногу, вони підозріло захитались,