Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
Відчутно завадити або неабияк допомогти…
– Я дуже радий, що ви вирішили співпрацювати зі мною. Для початку можете розповісти мені, що сталося з очільником Давустом.
Усмішка остаточно зникла.
– Звідки мені знати?
– Усі щось знають.
«І дехто знає більше за інших. Може, це ти, Вурмсе?»
Син лорд-губернатора на мить замислився. «Тупий чи винний? Він намагається зрозуміти, як мені можна допомогти чи як можна замести за собою сліди?»
– Я знаю, що тубільці його ненавиділи. Вони постійно плели змови проти нас, а Давуст невтомно переслідував невірних. Я не сумніваюся, що він став жертвою якогось із їхніх задумів. Будучи вами, я розпитував би людей у Нижньому місті.
– О, я цілком певен, що відповіді криються тут, у Цитаделі.
– Тільки не в мене, – різко відповів Вурмс і зміряв Ґлокту поглядом. – Повірте моєму слову: я був би набагато щасливіший, якби Давуст і досі був із нами.
«Може, й так, а може, й ні, але сьогодні ми відповідей не одержимо».
– Чудово. Розкажіть мені про запаси міста.
– Запаси?
– Харчі, Корстене, харчі. Як я розумію, відколи гурки перекрили сухопутні маршрути, все доводиться завозити морем. Безперечно, годування людей – одна з найнагальніших проблем губернатора.
– Мій батько в жодному разі не забуває про потреби своїх людей! – різко промовив Вурмс. – Ми маємо запас провіанту на шість місяців!
– Шість місяців? На всіх мешканців?
– Звісно.
«Краще, ніж я очікував. Хоч на одну проблему в цьому величезному клубку турбот стало менше».
– Якщо не враховувати тубільців, – додав Вурмс так, наче це не мало жодного значення.
Ґлокта заговорив не одразу.
– А що вони їстимуть, якщо гурки обложать місто?
Вурмс знизав плечима.
– Я про це насправді не думав.
– Та невже? А що, на вашу думку, буде, коли вони почнуть пухнути з голоду?
– Ну…
– Хаос – ось що буде! Ми не можемо втримати місто, у якому проти нас чотири п’ятих населення! – Ґлокта з відразою втягнув повітря крізь порожні ясна. – Підіть до купців, роздобудьте провіанту на шість місяців! На всіх! Хай припасів вистачить на шість місяців навіть пацюкам у каналізації!
– Я вам що, – обурився Вурмс, – хлопчик на побігеньках?
– Гадаю, ви будете тим, ким я накажу вам стати.
Тепер на Вурмсовому обличчі вже не лишилось і сліду від привітності.
– Я син лорд-губернатора! Я проти того, щоб до мене так зверталися!
Ніжки його стільця несамовито завищали, він підхопився й попрямував до дверей.
– Чудово, – пробурмотів Ґлокта. – До Адуа щодня відпливає човен. Він швидкий і доправляє свій вантаж просто до Будинку Питань. Повірте мені, там до вас звертатимуться інакше. Я міг би з легкістю домовитися про місце на ньому для вас.
Вурмс зупинився.
– Ви не посмієте!
Ґлокта всміхнувся своєю найогиднішою усмішкою, кривою