Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
що моє життя минуло не зовсім марно. Занд дан Ґлокта, щит безпорадних. Чи може бути запізно стати… хорошою людиною?»
– Будь ласка! – заверещав Гаркер. – Будь ласка! Я нічого не знаю!
Він був міцно прив’язаний до стільця й не міг посунутися далеко. «Але він компенсує це очима». Вони бігали туди-сюди по Ґлоктиних інструментах, що виблискували в різкому світлі лампи на подряпаній стільниці. «О, так, ти чи не найкраще розумієш, як це працюватиме. Знання дуже часто є протиотрутою від страху. Але не тут. Не зараз».
– Я нічого не знаю!
– Твої знання оцінюватиму я. – Ґлокта витер піт з обличчя. У приміщенні було гаряче, як у переповненій кузні, а вугілля, що світилося в жаровні, ще більше посилювало спеку. – Якщо хтось пахне брехлом і має колір брехла, то це, ймовірно, і є брехло, хіба не так?
– Будь ласка! Ми всі на одному боці! – «Та невже? Справді?» – Я казав вам лише правду!
– Можливо, але не так багато, як мені потрібно.
– Будь ласка! Ми ж тут усі друзі!
– Друзі? Мій досвід показує, що друг – це всього-на-всього знайомий, який вас іще не зрадив. Ви такі, Гаркере?
– Ні!
Ґлокта насупився.
– Тоді ви – наш ворог?
– Що? Ні! Я просто… Я просто… Я хотів знати, що сталося! Ось і все! Я не хотів… будь ласка! – «Будь ласка, будь ласка, будь ласка, мені набридло це чути». – Ви мусите мені повірити!
– Я мушу зробити лиш одне – дістати відповіді.
– Очільнику, ви тільки ставте запитання, благаю! Тільки дайте мені можливість співпрацювати! – «О, справді, думка про тверду руку вже не здається такою чудовою, еге ж?» – Ставте ваші запитання. Я постараюся відповісти!
– Добре. – Ґлокта вмостився на краю столу зовсім поряд зі своїм міцно спутаним в’язнем і опустив на нього погляд. – Чудово.
Гаркер мав сильно засмаглі руки та сильно засмагле обличчя, а решта його тіла була бліда, як білий слимак, із ділянками густого темного волосся. «Аж ніяк не приваблива зовнішність. Але могло бути й гірше».
– Тоді відповідайте ось на що. Чому в чоловіків є соски?
Гаркер кліпнув і глитнув. Підвів погляд на Фроста, але підтримки не знайшов. Альбінос, не кліпаючи, витріщився на нього у відповідь; біла шкіра довкола його маски була всіяна краплинками поту, а очі – тверді, як два рожеві самоцвіти.
– Я… Здається, я не розумію, очільнику.
– Хіба це не просте запитання? Соски, Гаркере, у чоловіків. Яке в них призначення? Невже ви самі часто про це не думали?
– Я… Я…
Ґлокта зітхнув.
– У вологу погоду вони муляють і починають боліти. У спеку вони висихають і починають боліти. Деякі жінки – чому, я ніколи не міг збагнути, – постійно чіпають їх у ліжку, наче дотики до них приносять нам щось іще, крім роздратування.
Ґлокта потягнувся до столу, тим часом як Гаркерові великі очі стежили за кожним його рухом, і повільно обхопив рукою держаки щипців. Підняв їх і оглянув. Їхні добре заточені щелепи заблищали в яскравому світлі лампи.
– Соски