Дем'ян Многогрішний. Тарас ГончарукЧитать онлайн книгу.
сприяння розвитку ремесел та промислів на Гетьманщині: закладанню млинів, рудень, бортних угідь та ін. Не дивно, що і мешканці деяких міст уже тоді отримали від Д. Многогрішного «охоронні універсали». Універсал від 21 липня 1668 р., підписаний у Чернігові «усього Севера гетьманом наказним», підтвердив чинність магдебурзького права в місті Стародубі та права на земельні володіння з млинами, за цим містом закріплені. А універсалом від 4 січня 1669 р. «Дем’ян Ігнатович, гетьман війська його царської пресвітлої величності Запорозького Сіверський», «бачачи, <…> що місто Чернігів через теперішню війну до великого пустошення прийти був змушений», звільнив мешканців цього міста від надання проїжджим гінцям підвід та кормів. Окрім того, Д. Многогрішний у вказаному універсалі оголошував: «І зберігаємо також [Чернігів] при давніх правах усіляких від гетьманів Військ Запорозьких антецесорів наших наданих на усілякі пожитки, тобто озера, перевіз, села [і від них на чернігівського] війта, на ратушу, на бургомістрів, як перед тим <…> усілякі податки збирали, так і тепер <…>, при тих усіх пожитках затверджуємо <…> і суворо наказуємо, аби ніхто тому не перешкоджав під [загрозою] суворого покарання військового <…>». Підтвердження магдебурзького права, звільнення міст від податків та інших повинностей, затвердження за ними земель – це, безперечно, дії, які міг собі дозволити лише правитель держави або досить широкої автономії. Загалом, від текстів вищезгаданих універсалів складалося дивне враження. Д. Многогрішний на час їх підписання був лише наказним, тобто тимчасовим, гетьманом і, за власними словами, на «справжнє» гетьманство особливо не претендував. А зміст універсалів свідчить, що внутрішню політику на підвладному йому невеликому «шматку» земель Лівобережжя Дем’ян Гнатович проводив ґрунтовну, цілком у дусі гетьманів України «обох боків Дніпра» 1648—1668 рр.
«Глухівські статті» Д. Многогрішного: повернення Україні судової та фінансової автономії
На початок 1669 р. Д. Многогрішний, вочевидь, уже покинув сумніватися, бути чи не бути лівобережним гетьманом (якщо він справді мав такі сумніви). У цей час до Москви прибули українські посли, яким було дано наказ «від нас, гетьмана війська вашої царської величності Запорозького Сіверського Дем’яна Ігнатовича, від обозного, суддів, полковників, осавулів, сотників і всього Запорозького війська і православного народу малоросійського християнського <…>» (складений 1 січня 1669 р.).
Текст зазначеного наказу, на думку істориків, переконливо свідчить, що Д. Многогрішного аж ніяк не можна вважати проросійським діячем. Дякуючи російському цареві за «прощення», Д. Многогрішний від імені «Запорозького війська і від усього православного народу християнського малоросійського» прохав, щоб цар залишив людність Гетьманщини «при давніх наших вольностях», наданих у договорі з Б. Хмельницьким 1654 р. ці вольності, як стверджувалося в наказі, обмежено при наступниках Б. Хмельницького, починаючи від гетьмана Ю. Хмельницького.
Найбільше