Дем'ян Многогрішний. Тарас ГончарукЧитать онлайн книгу.
нас, гетьмана, і від полковників, і від осавулів, сотників, отаманів, черні, і від усього війська Запорозького, і від усього народу православного християнського, щоб той наш прямий наряд, якого мали при своїх містах, куплений і завойований від лядського війська (а теперішнього часу його в нас воєводи в містах повідбирали), був нам повернений і відданий; і на те милосердний і милостивий отецький указ вашої царської пресвітлої величності щоб був до воєвод, смиренно просимо й молимо, припадаючи до лиця землі, щоб при нас був, а той наряд у нас не війною <…> забраний, але так, насильством, вони ж [наряди] завжди при війську малися».
Окремим пунктом у наказі Д. Многогрішний просив звільнити українських полонених, що перебували в російських містах, зокрема тих із них, що були захоплені під час згаданих вище подій у Ніжині. «За указом великого государя нашого, – писав Д. Многогрішний, – його царської пресвітлої величності, коли боярин, і воєвода, і намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський стародубівський із товаришами війною підходили під малоросійські міста, то в той час, як у Ніжинському полку, так і в Чернігівському, і Стародубівському багато полону набрали і з собою завезли до великоросійських міст різних людей статі чоловічої та жіночої, великого й малого віку, – і досі в полоні перебувають, і про те государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом і смиренно просити про милосердний і милостивий указ, щоб зволив розіслати скрізь грамоти своєї царської пресвітлої величності по містах, щоб на волю пускали, а тих невільників, що були в наших містах, відразу всіх до одного щоб повипускали». Зазначений пункт наказу свідчив про те, що хоч Д. Многогрішний і слав козаків до Ніжина, але аж ніяк не міг бути ініціатором жорстокої розправи над мешканцями цього міста і навіть намагався допомогти постраждалим.
Українська делегація, що прибула 19 січня 1669 р. до Москви, була досить велика: як зазначають історики, «посольство складалося з 58 чоловік козаків і з трьох духовних осіб – представників Лазаря Барановича. Від міщан також було троє. З козаків видніші: П. Забіла, М. Гвинтовка й І. Домонтович – генеральна старшина». Після її прибуття й переговорів вийшов у світ царський указ про вибори нового гетьмана. «У відповідь на прошеніє, – зазначав літописець Г. Граб’янка, – у Глухів з грамотою було прислано князя Ромоданівського. У тій грамоті проголошувалась монарша милість і сповіщалося, що Великий государ усі зради, що мали місце при Виговському, Юрію Хмельницькому та Брюховецькому, всемилостивіше прощає та відпускає і, як монарх християнський, ніколи про них не буде згадувати, а також не буде тримати у своїй державній пам’яті». «Після цього зволення й монаршого указу, – писав інший літописець С. Величко, – як князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, так і цьогобічні [Лівобережні] полковники з іншою старшиною та значним військовим товариством з’їхались у Глухові і на третій день березня місяця, учинивши генеральну