Проби. Вибране. Мишель МонтеньЧитать онлайн книгу.
скаже мені хтось, твої міркування, коли йдеться про костомаху, слушні. Але що ти скажеш про убозтво? Що скажеш про страждання, яке Аристип, Єронім та більшина мудреців називали найбільшим злом, а ті, хто заперечував цю думку на словах, потверджував її на ділі? Помпей відвідав Посидонія[42], коли його мучила важка і гостра недуга, перепросив, що обрав незручний час, аби послухати його філософських розумувань. «Крий Боже, – відповів Посидоній, – щоб біль міг так уплинути на мене, що перешкодив би розправляти про цей предмет». І одразу заговорив про зневагу до болю. Та що біль робив своє діло, дошкуляючи йому без упину, то він нарешті вигукнув: «Даремно ти, болю, пнешся, все одно я не назву тебе злом». Чи ж цей переказ, з яким так носяться, справді доводить погорду до болю? Ба ні, то тільки пусті слова. Адже якби страждання не докучало Посидонію, з якого б то дива він уривав свої розважання? І чому він вірив, що забагато бере на себе, не називаючи болю злом? Тут уже не все зводиться до уяви. Якщо про інші речі ми допіру здогадуємося, то тут є певність, яка промовляє сама за себе; самі наші змисли виступають її суддями:
Хибні вони – то даремно і в розуму правди шукати.
Лукрецій, Про природу речей, IV, 486
Чи потрапимо ми втокмачити нашій шкірі, що удари канчука лиш лоскочуть її? Або переконати наш смак, що алой – ґравенське вино? Пірронова свиня теж грає на нашу руч. Страху смерті вона не знає, але як її бити, вона корчиться і верещить. Чи ж бо змога нам збороти повсюдний закон природи, за яким усе живе на землі страшиться болю? Дерева і ті буцімто ячать під сокирою. Відчувати смерть ми не можемо; ми її пізнаємо лише розумом, тим паче, що вона щось миттєве:
Смерть була, а чи буде, тепер її не існує,
Не сама смерть лячна, як її дожидання.
Тисячі тварин, тисячі людей мруть, не усвідомлюючи умирання. Що нам у смерті найстрашніше, то це біль, її звичайний попередник.
Одначе як вірити отцеві Церкви, смерть не є зло, зло лиш те, що за нею приходить. Августин, Про Град Господень, І, 11. А як на мене, ще краще було б висловитися так: ні те, що передує смерті, ні те, що приходить опісля, не є її істотною належністю. Ми хибно тлумачимо предмет. Досвід мені підказує, що вся справа тут у нестерпності для нас думки про смерть, звідси нестерпність болю, який ми відчуваємо з подвійною гостротою через те, що він загрожує нам смертю. Та що розум осуджує як боягузтво ляк перед такою наглою, неминучою і невідчутною на дотик річчю, ми пристаємо на це найлегше виправдання свого страху.
Будь-яке нездужання, якщо воно не загрожує нам нічим іншим, опроче самого страждання, ми називаємо «нешкідливим». Хто ж бо вважатиме зубний біль чи подагру, хоч би як вони дошкуляли, за правдиву хворобу, якщо вони не смертельні? Але, зрештою, даймо, що у смерті найбільше ми боїмося муки, достоту як злидні нам страшні єдино тим, що штовхають нас в обійми страждання, прирікаючи на голод і спрагу, спеку
Посидоній (бл. 135—49 до Р. X.) – грецький філософ-стоїк, у філософських і богословських шуканнях застосовував метод точних наук, пояснюючи все силами природи.