Середземноморське перехрестя. Андрій ХарукЧитать онлайн книгу.

      Ще одним чинником, який слід враховувати, аналізуючи Середземноморський театр воєнних дій (ТВД), були італійські володіння у Східній Африці – Еритрея та Італійське Сомалі. Хоч італійський флот мав тут дуже невеликі сили, але діючи в обмеженій акваторії Червоного моря вони могли суттєво ускладнити рух на комунікаціях, що пов’язували Александрію з портами Індійського океану. Плануючи свої дії, британське командування мусило враховувати цей чинник.

      Середземноморський ТВД був складним для усіх сторін конфлікту. Складна берегова лінія, наявність чисельних військово-морських баз, розгалужена мережа аеродромів і можливість дій авіації берегового базування практично над усією акваторією робили цей район особливо складним для дій військових флотів. Слід також пам’ятати, що для усіх сторін конфлікту завоювання панування над морем не було самоціллю – головним завданням лишалось забезпечення власних морських комунікацій.

      На момент початку повномасштабних бойових дій на Середземному морі, тобто в середині 1940 р., геостратегічна ситуація була цілком відмінною від тієї, яка існувала до початку Другої світової війни, і яку враховували у своїх планах британські, французькі та італійські штабісти. Щоправда, сподівання на нейтралітет Іспанії та Туреччини цілком виправдались. Але, з іншого боку, ніхто не сподівався, що Франція зазнає блискавичної поразки. Капітуляція Франції означала, що британський флот лишався сам на сам з італійським. Це потребувало посилення корабельних з’єднань у Середземному морі. Але Великобританія, на відміну від Італії, вела бойові дії на кількох інших важливих акваторіях. Це ускладнювало виділення необхідних сил на постійній основі й змушувало маневрувати, у разі пильної потреби перекидаючи з’єднання кораблів з інших акваторій.

      Важливі зміни не на користь Великобританії відбулись навесні 1941 р., коли Італія та Німеччина окупували Югославію і Грецію. Внаслідок цього Адріатичне море стало для італійців практично внутрішнім, і тут тепер не треба було утримувати з’єднання флоту. Здобуття грецьких островів, насамперед Криту, дозволило суттєво розширити радіус дії німецької авіації, що створило серйозну загрозу для британського флоту у східній частині Середземного моря.

      Наступні роки війни принесли динамічні зміни на Середземноморському ТВД. Якщо у 1940—1941 рр. спостерігався регрес оперативних можливостей британської сторони і нарощування таких можливостей для Італії та Німеччини, то після операції «Торч» становище докорінно змінюється. Оволодіння узбережжям Північної Африки означало для союзників відновлення домінування у Західному