Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі СікібуЧитать онлайн книгу.

      І солов’ї в цей день

      Так само, як колись, співають».

      Узявши передану чашу, Імператор вимовив з незрівнянною гідністю:

      Оскільки церемонія того дня мала скоріше приватний, ніж офіційний, характер, то не всі продекламували свого вірша, а дехто вважав, що не все із сказаного варто записувати…

      Музиканти розмістилися віддалік, і їхньої музики майже не було чути, а тому Імператор велів принести струнні інструменти й роздати гостям. Принцу Хьобукьо дісталася біва, міністру Двору – японське кото, кото «со» поклали перед колишнім Імператором, а китайське кото, як завжди, віддали Великому міністру Ґендзі. Усіх їх, видатних музикантів свого часу, які досконало володіли прийомами гри, слухати того дня було високою насолодою. У церемонії брало участь багато придворних співаків. Вони заспівали дві народні пісні у стилі «сайбара»: спочатку «Благословення», а потім «Діву із Сакура». Невдовзі на небо виплив оповитий легким серпанком місяць, на головному острові садиби замерехтів вогонь, і врешті-решт свято скінчилося.

      Хоча стояла вже пізня ніч, але при такій нагоді не відвідати Великої імператриці[27] було б нечемно, і тому Імператор перед від’їздом додому в супроводі Ґендзі попрямував до неї. Вона зустріла їх з неприхованою радістю. А Ґендзі, побачивши її, давно вже немолоду, мимоволі згадав покійну Фудзіцубо і з гіркотою в душі подумав, що є жінки, які живуть довше від неї. «Я зовсім постаріла і багато чого вже не пам’ятаю, але ваші милостиві відвідини нагадали мені про минулі дні», – сказала дружина колишнього Імператора крізь сльози. «Відколи мене покинули мої близькі, я не помічаю навіть, як настає весна, але сьогодні прийшла розрада. Сподіваюся, що не останній раз…» – мовив Імператор. Міністр, промовивши все, що належало, запевнив: «Вважатиму за честь знову відвідати вас…» Дивлячись на величний почет, з яким гості поспішили додому, дружина колишнього імператора з тривогою у грудях думала, каючись: «Цікаво, з яким почуттям згадує він минуле? Як передбачав віщун, йому таки судилося стати опорою держави, а мої спроби завадити цьому скінчилися нічим…»

      Найсі-но камі[28] також часто на дозвіллі поринала у спогади і так само при певній нагоді таємно отримувала листи від Ґендзі. Велика імператриця, завжди чимось незадоволена, скаржилася Імператорові на недостатні розміри свого річного утримання і періодичних доплат. Живучи під тягарем власного довголіття і нарікаючи на несприятливі для неї часи, вона відчувала сильну тугу за своїм блискучим минулим. Старіючи, ставала все сварливішою, і навіть Імператор на спочинку, її рідний син, не міг витерпіти її надокучливої вдачі.

      Юґірі, син Великого міністра, написавши прекрасного вірша на задану тему в день відвідин колишнього Імператора, отримав високий чиновницький ступінь «сіндзі» й тим самим надію на присвоєння