Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі СікібуЧитать онлайн книгу.
повістях. Там якась служниця, дізнавшись про почуття двох молодят, завжди знаходить спосіб, щоб допомогти їм таємно зустрічатися. А от у цьому випадку діти багато років жили і виховувалися разом… Але ж вони такі молоді. То хіба ми могли втручатися в їхнє життя суворіше, ніж пані Оомія, і віддаляти їх одне від одного? Ми просто дивилися на їхню поведінку крізь пальці…Тим паче що з кінця минулого року вони живуть і виховуються окремо… У такому віці юнаки бувають вітряні, але наш панич завжди поводився пристойно. Нам не могло й приснитися, що він зробить щось негідне…» – виправдовувалися служниці, кожна на свій лад.
«Ну, гаразд. Тільки наразі про це нікому ні слова. Хоча такі справи важко приховати, але все заперечуйте – мовляв, усі ці чутки неправдиві. А дочку я тим часом заберу до себе. Однак мене надзвичайно засмучує поведінка пані Оомія. Ну, звичайно, ви цього не хотіли…» – сказав він служницям, і вони, пригнічені докорами, пораділи, що уникнули відповідальності.
«О, звичайно… От тільки б Адзеці-но дайнаґон[19] про це не дізнався!.. Хоч би якими чеснотами вирізнявся панич, але хіба можна видавати дочку заміж за простого підданого?»
Сама ж дівчина була настільки юна, що не розуміла численних батькових повчань. А він, невдоволений поведінкою матері, крізь сльози потай скаржився жінкам, вартим довіри: «І як мені завадити тому, щоб дочка не змарнувала собі життя в майбутньому?»
Хоча сама пані Оомія любила обох онуків, але, видно, більше переживала за юнака, ніж за дівчинку, бо схвалила його закоханість і, не розуміючи, чому міністр так обурювався, подумала: «Навіщо виступати проти дружби дітей? Від самого початку він не звертав на дочку жодної уваги і досі не думав про її виховання, а перейнявся принцом Весняних покоїв[20] лише тоді, коли я довела дочку до пуття. Якщо ж усупереч його прагненню дівчинці судилося стати дружиною простого підданого, то кращого нареченого, ніж наш панич, їй не знайти. Хіба є на світі людина, яка могла б зрівнятися з ним і вродою, і доброю душею? Я вважаю, що такий хлопець годився б до пари дівчині навіть вищого роду…» Мабуть, через велику любов до онука пані Оомія образилася на сина. Уявіть собі, як міністр розгнівався б, якби заглянув їй у душу!
А тим часом, не знаючи нічого про цей переполох, навідався у садибу пані Оомія сам панич. Минулого вечора тут було багатолюдно, і він мусив піти, так і не висловивши юній дівчинці все, що накопичилося у нього на душі, але нездоланна туга так його охопила, що наступного ж дня він прийшов знову.
Стара пані, яка завжди зустрічала внука з нестримною радістю, цього разу за розмовою про всяку всячину суворим тоном принагідно сказала: «Мені дуже прикро, що міністр Двору через вас розгнівався на мене… Своєю вельми негарною поведінкою ви, на жаль, завдаєте всім зайвого клопоту. Я не хотіла про це згадувати, але вирішила, що вам слід знати правду…» Оскільки хлопець сам про це безперестанку думав, то відразу здогадався, про що йшлося, і, зашарівшись, відповів:
Тобто вітчим дівчинки Кумої-но карі.
Тобто принцом-спадкоємцем.