Між небом і землею. Марк ЛевиЧитать онлайн книгу.
коли я приймаю душ чи сплю, ви також поруч?
– Я не вуаєристка. Зрештою, у вас непогана статура. Варто було б звернути увагу на жирок на животі, але загалом ви нічого.
Артур насупився. Вона була дуже переконливою – чи то пак переконаною, – однак йому здавалося, ніби вони ходять по колу. Історія цієї жінки не трималася купи. Якщо вона хотіла в неї вірити, то це її проблема, не було жодного сенсу намагатися довести їй протилежне, він же не її психіатр. Він хотів спати, тому запропонував Лорен лишитися на ніч. Він заночує на дивані у вітальні, «для якого йому зовсім не важко було підібрати місце», а їй віддасть свою кімнату. Завтра ж вона повернеться додому, у лікарню чи куди захоче – і їхні шляхи розійдуться.
Проте Лорен не погоджувалася, вона похмуро стала навпроти нього із твердим наміром, аби її почули. Глибоко вдихнувши, вона перелічила дивовижну низку фактів і дій, які він зробив протягом останніх кількох днів. Вона переказала йому телефонну розмову із Керол-Енн, що відбулася позавчора близько одинадцятої вечора.
– Вона кинула слухавку, щойно ви прочитали їй нотацію – між іншим, досить помпезну – щодо причин, через які ви не хочете більше чути про ваші стосунки. Повірте мені!
Вона нагадала йому про два кухлики, які він розбив, розпаковуючи ящики – «Повірте мені!», – про те, як він проспав і обпікся гарячою водою в душі – «Повірте мені!», – а також про час, який він провів, шукаючи ключі від машини й нервуючись на самоті.
– Та повірте мені, чорти б вас ухопили! До речі, на мою думку, ви дуже неуважний, адже ключі ті лежали на маленькому столику в передпокої. Представники телефонної компанії прийшли у вівторок, о сімнадцятій годині, – вам довелося півгодини чекати. Ви з’їли сандвіч із пастрамі[6], поставили пляму на куртку й переодягнулися перед виходом. Тепер ви мені вірите?
– Як довго ви шпигуєте за мною і навіщо?
– Але як я маю за вами шпигувати? Це ж не «Вотерґейт»![7] Тут немає всюди камер і мікрофонів!
– А чому б і ні? Це все одно було б логічніше за вашу історію!
– Хапайте ключі від машини!
– І куди ми поїдемо?
– У лікарню, я покажу вам себе.
– Ну звісно! Скоро перша година ночі, а я попруся до лікарні на іншому боці міста і попрошу чергових медсестер бути такими ласкавими й негайно провести мене в палату незнайомої жінки, тому що її привид у моїй квартирі. Я хотів би поспати, а примара дуже вперта, тож це єдиний спосіб змусити її дати мені спокій.
– А ви бачите інший?
– Що – інший?
– Інший спосіб. Невже ви справді зможете заснути?
– Господи Боже, то що ж мені зробити, аби таке диво нарешті сталося?
– Ви не вірите в Бога, ви самі казали про це по телефону своєму компаньйону, коли обговорювали контракт: «Поле, я не вірю в Бога, і якщо нам дістанеться ця справа, то лише тому, що ми найкращі, а якщо ми втратимо її, то варто зробити висновки й поставити під сумнів свої принципи». Так ось, хоча б на п’ять хвилин поставте під сумнів свої принципи – це все, про
Пастрамі – м’ясний делікатес із яловичини. Страва єврейської кухні Румунії та Молдови.
«Вотерґейт» – архітектурний комплекс у Вашингтоні. Готель став відомим через «Вотерґейтський скандал» 1972–1974 рр., що закінчився відставкою президента США Річарда Ніксона.