Червоний. Без лінії фронту. Андрей КокотюхаЧитать онлайн книгу.
до гардеробника, він сам, без нагадування, тицьнув наш одяг оберемком.
Одягаючись на ходу, вилетіли з ресторану на освітлену вулицю.
Роззирнулися.
Червоний саме забігав за ріг, зникнувши з очей біля синагоги. Із протилежного боку противно залунав хор поліційних сюрчків, тож ми помчали тим самим шляхом – іншого тут просто не було. Уже завернувши, Дорош видихнув:
– У різні боки! Віялом! – І ми чкурнули, хто куди бачив. Погоню лишили за спиною.
Якщо вона, звісно, була.
6
Наступного ранку нас забрали в поліцію.
Побитий Ямбор чудово знав кожного, навіть Червоного, хоч той і новачок. Назвав прізвища, а вирахувати адреси для поліції – раз плюнути. Згодом я зрозумів, як мені пощастило: затримали не в помешканні, при господарях, а серед вулиці. Сталося так, що я рано піднявся й подався до Юрка. Кортіло дізнатися, як справи та чи маємо після вчорашнього новий план дій. Поліційна машина виїхала просто на мене, коли я завертав за ріг. Опору не чинив та зрадів: господарі не налякаються поліції і з квартири не наженуть. Крім того, був переконаний: у тюрмі не ночуватиму, бо злапали лише за ресторанну бійку. Хіба захочуть знайти щось ще. Наприклад, політику. Коли так, справи кепські.
Проте мій розрахунок повністю виправдався. Усі учасники, включно з Червоним, на той момент уже були в управі. Побачив хлопців у довгому коридорі, але ніхто нікому не встиг мовити й слова. Нас розвели по одному в окремі кабінети, де слідчі взяли в кожного покази щодо вчорашнього інциденту. Згодом, коли вже відпустили, дізнався: не змовляючись, ми говорили те саме. Навіть Данило, хоч не з нашої компанії, засвідчив – хлопці-українці активної участі в бійці не брали, намагалися розтягнути бійців, заспокоїти людей, навести хоч якийсь лад. Про себе ж пояснив: бійки не починав, захищався від нетверезого відвідувача, котрий із доброго дива почав чіплятися до нього. У своїх словах крамоли не бачив. Бо ж справді, не лише поляки клали життя в боротьбі за власну незалежність.
Червоному вдалося викрутитися ще й завдяки адвокатові – українцю. Кременець маленький, ми всі трошки знали цього пана Стефана Дубового. Завжди був присутній у судах, де слухали справи про звинувачення українців. Декого витягнув, але ще частіше вдавалося домогтися зменшення кари, аж до виплати чималого штрафу. Гроші знайдуться, зате людина лишиться на волі. З віком, укотре повертаючись до молодих років, дедалі більше переконуюсь: пан адвокат у подібних випадках зводив історію до банального хабара позивачеві – і всіх усе влаштовувало.
Того разу поява Дубового все ж збентежила. Звідки він дізнався про бійку Червоного з сином свого колеги, адвоката Ямбора, було загадкою для всіх нас. Але саме Дубовий уладнав справу.
– На пальцях пояснив слідчому, чому не варто дражнити гусей, – сказав Данило, коли ми вже зустрілися гуртом після поліції. – Адвокатський синок був п’яний і насправді поліз битися першим, поводив себе агресивно. Історія швидше потрапить у газети,