Стук у браму. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
сиділи ніжні ластівки.
Товстун сказав:
– Дорогий пане на березі, не намагайтеся врятувати мене. Це помста води і вітру; я пропав. Так, це помста, адже як часто ми – я і мій друг прочанин – нападали на ці речі, коли співав наш клинок, виблискували кимвали, чудово сяяли труби і спалахували зірниці литавр.
Маленька чайка, розпростерши крильця, пролетіла через його живіт, але швидкість її не зменшилася.
Товстун правив далі:
б) Початок розмови з богомільником
– Був час, коли я день у день ходив в одну церкву, бо дівчина, в яку я був закоханий, вечорами клячала там, молячись, по півгодини, і тоді я міг без перешкод дивитися на неї.
Коли одного разу ця дівчина не прийшла і я невдоволено дивився на тих, хто молиться, мою увагу притягнув до себе один юнак, який простягнувся на підлозі всім своїм худим тілом. Час від часу він, напружуючи всі сили, підносив голову і, зітхнувши кидав її на притиснуті до каменів руки.
У церкві було лише кілька старих жінок, які часто схиляли і повертали свої закутані голівки, щоб поглянути на того, хто молиться. Ця увага, здавалося, ущасливлювала його, бо перед кожним своїм нападом побожності він перевіряв очима, чи багато людей на нього дивиться.
Я визнав це за непристойність і вирішив заговорити з ним, коли він піде з церкви, і випитати у нього, чому він молиться таким чином. Так, я був роздратований, бо ж не прийшла моя дівчина.
Але лише за годину він підвівся, ревно перехрестився і рвучко рушив до хрестильниці. Я став на його шляху між кропильницею і дверима, знаючи, що не пропущу його без пояснень. Я скривив рот, як роблю завжди для підготовки, коли рішуче маю намір поговорити. Я виставив уперед праву ногу і сперся на неї, а ліву недбало поставив на носок; це теж додає мені твердості.
Можливо, що цей юнак вже зиркав на мене, коли кропив обличчя святою водою, а можливо, з занепокоєнням помітив мене ще раніше, бо тепер він несподівано помчав геть до дверей. Скляні двері зачинились. І коли я відразу ж слідом вийшов за двері, то вже не побачив його, бо там було кілька вузьких вулиць і народу як дим ішло.
У наступні дні він не з’являвся, а моя дівчина прийшла. Вона була в чорній сукні, обкладеній по коміру прозорим мереживом, – під ним прозирав півмісяць вирізу сорочки, – з нижнього краю шовк спадав добре скроєним коміром. А що дівчина прийшла, то я забув про того молодика і не цікавився ним навіть тоді, коли він потім знову регулярно був і молився своїм звичаєм. Але він завжди проходив повз мене з великим поспіхом, відвернувши обличчя. Можливо, річ тут у тому, що я завжди уявляв його собі тільки в русі, і тому, навіть коли він стояв, мені здавалося, що він крадеться.
Якось я затримався у себе в кімнаті. А проте ще пішов-таки до церкви. Дівчини я там уже не застав і хотів піти додому. Раптом я побачив, що цей юнак знову лежить тут. Тепер той старий випадок згадався мені й пробудив у мені цікавість.
Я навшпиньки прослизнув до дверей, дав монету сліпому жебракові, який там