Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторовЧитать онлайн книгу.
глиною, підмітали березовою мітлою. Хатнє сміття виносили лише перед заходом сонця. Скрині здебільша фарбували вишневою, іноді темнозеленою барвою. Ключі від них держали господині. В кутку біля дверей стояв мисник, в якому переховували ложки, миски та молошники, а поруч мисника – цебрик, в якому мили посуд. В кутку стояли мітли, коцюби і лопати, взимі були ще прислиці, кожілки, мотовила, на які господині мотали прядиво. Причільна стіна була заповнена образами, перед якими вранці і ввечері молились. Понад дверями висіла полиця з дереворитним передком, на якій завжди лежав хліб. У молодих людей була ще в хаті колиска, в якій виколисували селяни своїх дітей».
Інтер’єр житла Західного Поділля (с. Заздрість, Теребовлянський р-н)
Розташування предметів облаштування та обладнання в інтер’єрі народного житла Покуття характерне для всієї території Галичини. Відмінності спостерігаємо в декоративному вирішенні: різьба на дереві, тканинах, керамічних виробах, архітектоніці опалювальних пристроїв, у формах предметів облаштування та обладнання, їх кількості тощо. Слід наголосити, що предметне заповнення, форми меблів – як, наприклад, скринь, – їхніх форм різьблених деталей дитячих колисок, жердок, сволоків, тканин тощо, особливо низинної частини лісостепової Косівщини, а також Коломийщини і Снятинщини, є характерним із вирішенням інтер’єру народного житла Гуцульщини.
На Покутті, у селах Росохач, Вільхівці (Городенківщина), якщо хата складалася з двох житлових помешкань, то в тій, що жили, означували «стара хата», а у якій не жили, залишали чистою – «нова хата», або «перша хата» – «друга хата», «вища хата» – «нижча хата», «хатчина» – «хата». Дим з печі виводився через каглу в сіни, а звідти підіймався на горище і через отвір у солом’яному даху, який не зашивали сніпками, званий «димник», виходив назовні, розповідала респондент Павлюк Катерина, 1921 р. н. Невелике віконце, вмонтоване біля печі, на тильній стіні називали «затильне», на причілковій – «причілкове», на фасадній – «переднє», «основне». Ікони розвішували вподовж причілкової стіни. За них на Трійцю затикали квіти («ружі»), за сволок – квіти-«паничі», а на землю настеляли листя з явора. Піч і припічок у будній день застеляли білою веретою, а «писаною», або ще звали «павучкою», на якій поєднували кольори, чорне з білим, коричневе з червоним. Лави в будень не застеляли, а у свята на них стелили «налавники». Постіль застеляли «павучковими» веретами. Зверху наставляли 4–5 подушок, «пішви» яких ткали на верстаті чорними і білими нитками Їх наставляли лише на свята, а в будні тільки білі були. У «хатчині» була лише кухня, а в «хаті» піч і кухня. Молоді спали в «хатчині», а старші в «хаті». Взимку спали всі у хаті, «тому що тато мали пів-морга лісу і шкода було нищити на дрова. Тоді на печі спали старші, діти на припічку по двоє. На постелі спали до п’яти осіб – батько, мати і троє дітей. Стеля раніше була кладена з дощок. Її називали «мита стеля». Перед Різдвом,