Ключі Марії. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.

      – Хочеш полежати?

      – Якщо ти не проти.

      Дівчина підняла ковдру і просто в джинсах і светрі вляглася на канапі й накрилася.

      – Ти мене не буди, я сама прокинуся! – попросила.

      Бісмарк очманіло випив коньяк і пішов разом з перснем на кухню. Трохи пізніше розстелив там на столику газету, розклав інструменти і знову взявся очищати. Правда, думки його постійно поверталися до канапи, на якій тепер мирно сопіла Ріна.

      – Ну, ти мене здивував! – сказала вона вранці, попиваючи зварену Бісмарком каву.

      – Чим же? – Олег розглядав її личко, що посвіжішало зі сну, і все ще мокре після душу волосся.

      – На твоїй канапі дівчина, а ти навіть роздягнути її не спробував.

      – Я ледачий, – відбувся він жартами. – Та й до сп’янілих дівчат я ставлюся з обережністю. Вони ж можуть протверезіти і написати в поліцію заяву про зґвалтування. До речі, здається, я тебе зараз уперше бачу тверезою! – на його обличчі виникла іронічна посмішка.

      – Це ненадовго, – заспокоїла його Ріна. – Але все одно похвально. Бачу, ти позитивний. До речі, знаєш, в стародавньому Ірані діловий договір торговці обговорювали двічі: раз у п’яному стані і раз у тверезому. І якщо результат обговорення виявлявся однаковим, договір підписували. Ой, а що це у тебе на руці, – вона звернула увагу на його посинілий зап’ясток.

      – Це ти мене схопила, там, у барі. Я ледве руку вирвав. Що, не пам’ятаєш? – здивувався Олег.

      – Так? Ні, не пам’ятаю. Але зі мною буває. Взагалі я слабка, але іноді раптом мене накриває. Зненацька з’являється незрозуміла сила, і тоді я стаю іншою, не собою. Але не надовго. І мені це не подобається. Пробач, звичайно. У тебе другий ключ від квартири є? – цілком серйозно запитала Ріна.

      Бісмарк сторопів і забарився з відповіддю.

      – Якщо ні, на Львівській площі можна зробити копію, – продовжила вона після паузи.

      – Десь був, – напружено видушив Олег.

      – Мені просто поки що нема де жити, – призналася Ріна. – До себе повертатися не хочу, мене там все дратує. Ти ж не проти?

      Для того, щоб кивнути у відповідь, Бісмарку знадобилася концентрація усієї сили волі. Проте вираз обличчя не зміг приховати сумнівів, що виникли в його думках.

      – Ти не бійся, я прибиранням займатися не буду і твій порядок не порушу. – пообіцяла Ріна.

      Розділ 8

      «Хроніка лицаря Ольгерда…» про ту, що ховалася в печері