Енн із Зелених Дахів. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.

      Через відомі причини Мерил так до вечора наступного дня й не сказала Енн, що залишає її в Зелених Дахах. До обіду вона давала їй різні доручення й уважно спостерігала, як дівчинка їх виконує. Та вже до полудня переконалася, що Енн моторна й слухняна, працьовита й тямуща. Головним її недоліком була схильність впадати в задуму. Тоді прямо посеред якогось заняття вона геть-чисто про нього забувала, поки гучне зауваження або несподівана катастрофа не повертали її на землю.

      Скінчивши мити посуд після обіду, Енн несподівано зупинилася перед Мерил з виглядом людини, що зважилася дізнатися про найжахливіший вирок. Її тендітна постать тремтіла з ніг до голови, обличчя палало, очі здавалися майже чорними. Вона міцно стиснула руки перед грудьми й благально промовила:

      – О, будь ласка, пані Катберт, скажіть мені, чи збираєтеся ви відіслати мене чи ні. Я намагалася бути терплячою весь ранок, але відчуваю, що більше не можу виносити цю невідомість. Це жахливе відчуття. Будь ласка, скажіть мені!

      – Енн, ти не ошпарила ганчірку окропом після миття посуду, як я тобі веліла, – сказала Мерил незворушно. – Піди й зроби це, перш ніж ставити запитання.

      Дівчинка виконала наказ і, обернувшись до Мерил, знову зупинила на її обличчі благальний погляд.

      – Добре, – сказала Мерил, розуміючи, що не здатна придумати жодної причини для відтермінування відповіді на запитання дівчинки. – Гадаю, що можу тобі сказати. Ми з Метью вирішили залишити тебе. Зрозуміло, якщо ти спробуєш бути хорошою дівчинкою та поважатимеш нас. Але, дитя, що з тобою?

      – Я плачу, – сказала Енн зніяковіло. – Не знаю чому. Я так зраділа, як тільки людина може радіти. О, радіти – зовсім не те слово. Це було зі мною, коли я побачила Білий Шлях Чарівності й цвітіння вишня… але це! О, це набагато більше, ніж радість. Я щаслива! І намагатимуся бути дуже хорошою. Це тяжка праця, бо пані Томас часто говорила мені, що я жахливо погана. Але все одно намагатимусь з усіх сил. Ви не знаєте, чому я плачу?

      – Мабуть, ти просто схвильована та збуджена, – сказала Мерил несхвально. – Сядь на стілець і заспокойся. Боюся, ти занадто схильна як до сліз, так і до сміху. Так, ти залишишся в нас, і ми постараємося, щоб тобі було тут добре. У вересні підеш до школи, бо нині до початку канікул залишилося всього два тижні.

      – Як мені вас називати? – запитала Енн. – Пані Катберт? Чи тітка Мерил?

      – Ні, зви просто Мерил. Я не звикла до пані Катберт, це мене дратує.

      – Але це зовсім нешанобливо – просто Мерил, – запротестувала Енн.

      – Гадаю, не буде ніякої неповаги, якщо тільки ти говоритимеш з повагою. Усі в Ейвонлі – і старі, й молоді – звуть мене Мерил, крім священника. Він каже «пані Катберт»… коли згадує про це.

      – Мені так хотілося б називати вас тітка Мерил, – сказала