Рілла з Інглсайду. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.
переїхав сюди з Лоубріджа. Його ніколи не потрібно сприймати, як дорослого – це помилка, а ми ще від неї постраждаємо, повірте мені! Я чула, як він казав, що якщо дівчата продовжуватимуть «псувати бур’янами амвон», він і кроку до церкви не ступить.
– У церкві все було добре, поки до Глена не прибув старий Вусань-з-місяця, а, на мою думку, коли він піде, все знову стане на свої місця, – сказала Сьюзан.
– Хто на Бога дав йому таке смішне прізвисько? – спитала пані Блайт.
– Ну, хлопці Лоубріджа його так прозвали, відколи я себе пам’ятаю. Пані лікарко, люба, я думаю, то все тому, що в нього округле й червоне обличчя, а навколо – руді вуса. Хоча ніхто ніколи не наважувався при ньому так його називати, можете мені повірити. Але гірше тих вус, пані лікарко, люба, що він дуже нерозсудливий чоловік з багатьма дивними ідеями в голові. Він тепер подорослішав, кажуть, став дуже набожний. Але я можу пригадати, пані лікарко, люба, ще ті часи, коли двадцять років тому люди бачили, як він пас корову на Лоубріджському кладовищі. Так, справді, я того не забула, завжди пригадую, коли він молиться на зібранні. Ну, оце й усі нотатки, нічого важливого в газеті більше не було. А міжнародні новини мене ніколи не цікавили. Хто той вбитий ерцгерцог?
– Та що нам з того? – спитала панна Корнелія, навіть не здогадуючись, яку страшну відповідь на її питання приготувала доля. – У тих Балканах завжди хтось вбиває або когось вбивають. Для них це нормально, а я не думаю, що наші газети повинні друкувати такі приголомшливі речі. «Справи» створюють надто сенсаційні великі заголовки. Ну, я вже маю йти додому. Ні, Енн, люба, не просіть мене залишитися на вечерю. Маршал тепер думає, що, якщо я не прийшла додому на вечерю, то її не варто і їсти… як справжній чоловік. Тому я піду. Боже милостивий, Енн, люба, що з тим котом? Що за ґедзь його вкусив? – у цей момент Док раптом кинувся до килимка під ногами панни Корнелії, зігнув вуха, невдоволено щось їй нявкнув, а тоді стрибнув і зник за вікном.
– Ох, ні. Він просто перетворюється в пана Гайда… а це означає, що вночі буде дощ або сильний вітер. Док такий же чіткий, як барометр.
– Ну, добре, що цього разу він бушує надворі, а не в моїй кухні, – мовила Сьюзан. – Піду готувати вечерю. З такою юрбою в Інглсайді, як зараз, треба думати про їжу завчасу.
ІІ. Роси світанку
На газоні Інглсайду розквітало безліч клумб, вкритих золотом сонячного світла, а деякі клаптики газонів вкривали чарівні тіні. Рілла Блайт гойдалася на гамаку під великою сосною, Гертруда Олівер сиділа поруч біля підніжжя дерева, а Волтер розлігся на траві, занурений у романтику давніх рицарів-героїв і красунь давно минулих століть, які наче знову оживали для нього.
Рілла була «малям» родини Блайтів, вона перебувала в постійному стані таємничого обурення, адже ніхто не вірив, що вона вже виросла. Їй було майже п’ятнадцять, але називала вона себе дорослою, та й була такою високою, як Ді та Нан. А ще, вона була майже така ж красива, як і вважала Сьюзан. У неї були прекрасні мрійливі карі очі, шкіра молочного кольору з