Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том СегевЧитать онлайн книгу.
ту саму аудиторію і за ті самі джерела політичної підтримки та фінансування за кордоном, розпалюючи велику ворожнечу один між одним.[211] У Яффі кожен із них приєднався до своєї партії.
Бен-Ґуріон зустрів у Яффі знайомого – Ізраїля Шохата, молодого чоловіка його віку, який переїхав із Російської імперії до Палестини на два роки раніше за нього. Шохат також був прихильником «По’алей Ціон» у старій країні. Бен-Ґуріон чув про нього у Плоньську; зустрівшись із ним вперше в Палестині, він зрозумів, що Шохат мав те, що Бен-Ґуріон називав «незалежні погляди», про що висловився так: «деякі є справжніми, а інші – ні».[212] Шохат організував у Яффі конференцію у невеличкому готелі «Спектор». Здається, він також зумів зібрати необхідні кошти, ймовірно, завдяки закордонним прихильникам. Шохат керував збором коштів і взяв Бен-Ґуріона під своє крило.
У «По’алей Ціон» було лише близько 150 прихильників у Палестині. Зустріч у Яффі була спрямована на створення організованої політичної партії.[213] Більшість прихильників, мабуть, ніколи раніше не брали участі в подібних заходах. Це дало Бен-Ґуріону перевагу – на з’їзді партії, який відбувся у Варшаві минулого року, делегат від Плоньську ознайомився з динамікою та риторикою руху; у Яффі він виявив свої вміння та енергію. Шохат вважав за краще залишатися за лаштунками, сприяючи обранню Бен-Ґуріона головою наради. Давид уперше головував на таких зборах. Він дотримувався порядку денного та розкладу. Дискусії велися на їдиші й російською мовою, але Бен-Ґуріон наполягав, щоб усі розмовляли івритом. Більшість присутніх, мабуть, його не розуміла. Як і їхні колеги у Варшаві, вони витратили багато часу, обговорюючи основні моменти соціалістичної доктрини. Бен-Ґуріон запровадив практичну резолюцію, створення профспілки, що з часом переросла у «Гістадрут». Ніхто не заперечував. Але Бен-Ґуріон запропонував відкрити членство у профспілці лише для євреїв.[214]
Тоді палестинські єврейські фермери жили переважно в мошавах і вважали за краще наймати арабських робітників, які були дешевшими, досвідченішими, менш вибагливими та більш слухняними за євреїв.
Середня заробітна плата працівника-араба становила близько 40 % заробітної плати єврейського робітника, і на відміну від молодих євреїв, які нещодавно приїхали, араби не проповідували своїм роботодавцям історичний матеріалізм.[215] Бен-Ґуріон та його друзі були обурені «дріб’язковістю» фермерів; фермери відповідали ледь стриманою ненавистю та явним презирством. «Між означеними фермерами та новими працівниками відкрилася глибока прірва», – писав Бен-Ґуріон. Пізніше він описав єврейських фермерів та єврейських робітників як дві різні та ворожі нації.[216]
Багато хто з єврейських робітників розглядав дешеву робочу силу, яку пропонували араби, як несправедливу конкуренцію. Деякі молоді євреї залишали країну, оскільки не могли прогодувати себе так, як сподівалися. Але один із друзів дитинства Бен-Ґуріона
Бен-Ґуріон стверджував, що члени «Га-Поель га-Цаір» вимагали, щоб Цемах пояснив свою дружбу з членом «По’алей Ціон» Бен-Ґуріоном і чому ділив із ним кімнату. Цемах, можливо, згадав той ляпас, який отримав від батька за відвідування будинку Грюна (Ben-Gurion 1971a, p. 23).
Матеріали інтерв’ю Леві Іцхака Га-Єрушалмі з Бен-Ґуріоном 1972 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до Ісраеля Шохата від 15 січня 1956 року, BGA; Habas 1952, p. 108.
Ben-Zvi 1945.
Ben-Gurion 1971a, p. 23ff.
Gorny 2002, p. 440; Karlinsky 2000, p. 149ff.
Ben-Gurion 1916a; текст промови Бен-Ґуріона з нагоди святкувань у Седжері від 25 лютого 1962 року, BGA.