Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том СегевЧитать онлайн книгу.
Давида Левонтіна. Вони прибули, коли вже стемніло. Левкович взяв із собою кинджал, а ще у них були палиці, але дуже лячно було ходити поодинці в темних і звивистих провулках Яффи. Ніхто з них не знав адреси Левонтіна. Зрештою вони зіткнулися з двома єврейськими нічними сторожами, які привели їх до дому банкіра. Дружина Левонтіна відмовилася відчиняти двері, сказавши, що її чоловік уже спить. Вони змусили її розбудити його.
Левонтін з’явився у сорочці й вимагав, щоб вони зоставили свої палиці та кинджал біля воріт. Він був роздратований, але вислухав їх. Молодики сказали, що не здадуться, поки роботу на ділянці біля Лідди не дадуть євреям, погрожуючи скандалом, який матиме наслідки навіть за кордоном. Левонтін заявив, що вірить у їхній сіоністський ідеалізм, він просто не вірив у єврейську працездатність. А утім, пообіцяв перепинити роботи на місці, поки не отримає вказівки від управління банку в Лондоні.[221] У своїх листах Левкович стверджував, що єврейські робітники завжди ходили озброєними палками та ножами, і що вони ставилися до арабів із самовпевненістю, поблажливістю та ворожістю через конкуренцію.[222]
Коли Бен-Ґуріон опинився в компанії арабських пасажирів на човні, який доправляв його до Палестини, то, мабуть, зрозумів, що у країні були тоді сотні тисяч арабів. Арабів, які, за його словами, дивилися на нього як великі діти. Деякі християнські сіоністи тоді дотримувалися думки, що Палестина – це земля без народу, призначена для народу без землі. Таку саму позицію висловлювали й деякі євреї, зокрема сіоністи; Бен-Ґуріон називав цю позицію «наївним сіонізмом». Він вважав, що земля Ізраїлю належить євреям і що вони заслужили її, попри те, що вона заселена арабами. Моше Шарет пізніше писав: «Ми не приїжджаємо на безлюдну землю, щоб успадкувати її; швидше ми приїжджаємо, щоб відвоювати землю у нації, яка там проживає».[223]
Бен-Ґуріон міг читати у п’ятнадцять років статті з Палестини, які опублікував у «Га-Цефіра» журналіст та сіоністський активіст. Між іншим, це була розповідь про зустрічі з арабами під час його подорожі. Він відчував загрозу і поділився зі своїми читачами порадами, які отримав щодо того, як ставитися до арабів: «Покажіть їм розлючене обличчя та не реагуйте на них, що б вам не говорили».[224] Араби часто влаштовували бійки, напади та вбивства євреїв, необов’язково з політичних причин. «Га-Цефіра» повідомляла про деяку кількість випадків насильства між єврейськими фермерами та арабами, спричинене, наприклад, конфліктами з приводу пасовища.[225]
Арабів часто порівнювали з ворожою християнською більшістю, яка порушувала права євреїв та переслідувала їх у країнах їх походження. Багато хто з євреїв, що приїхали до Палестини, пережили погроми.[226] Хоча єврейські фермери, можливо, і віддавали перевагу арабам, до своїх арабських трудящих вони часто ставилися поблажливо і презирливо. Подорожуючи Палестиною наприкінці 1880-х
Lavi 1957, p. 334ff.
Horowitz 1981, p. 124ff.
Ben-Gurion 1925; Ben-Gurion 1931a, p. 92; Ben-Gurion 1926; Ben-Gurion 1931, p. 105; Sheffer 2015, p. 34.
Ludvipol 1901.
Hatzefirah, April 25, 1890, June 9, 1890, April 7, 1891, April 11, 1891, Dec. 9, 1891, Jan 31, 1892, та інші; ізраїльський меморіальний сайт, присвячений загиблим солдатам, www.izkor.gov.il, та ізраїльський меморіальний вебсайт жертв терору та злочинів на ґрунті ненависті Національного інституту страхування, www.laad.btl.gov.il.
Shapira 1992, p. 84ff.