Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
підсовуючи до мене інший. – Мій приятель шукає собі житло, а позаяк ви скаржилися, що не можете знайти компаньйона, я вирішив, що вас потрібно познайомити.
Шерлоку Голмсу, либонь, сподобалася перспектива розділити зі мною помешкання.
– Знаєте, мені приглянулася одна квартирка на Бейкер-стрит, – повідомив він, – яка нам із вами підійде в будь-якому разі. Сподіваюся, ви не проти запаху міцного тютюну?
– Я й сам палю «корабельний», – підхопив я.
– Чудово. Я зазвичай тримаю вдома хімікати та час від часу проводжу досліди. Це не буде вам заважати?
– Анітрохи.
– Стривайте, а які ж іще в мене недоліки? Так, іноді я впадаю в нудьгу й цілими днями не розтуляю рота. Не треба думати, що я на вас ображений. Просто не звертайте на мене уваги, і це скоро минеться. Ну, а ви в чому можете покаятись? Поки ми ще не оселилися разом, добре б дізнатися один про одного найгірше.
Мене розсмішив цей взаємний допит.
– У мене є щеня, бульдог, – сказав я, – і мені заважає гамір, бо маю розхитані нерви, можу валятися в ліжку півдня й узагалі неймовірно ледачий. Коли я здоровий, у мене з’являється ще ряд вад, але зараз ці – найголовніші.
– А гру на скрипці також вважаєте гамором? – стурбовано поцікавився він.
– Залежить від того, як грати, – відповів я. – Хороша гра – це дар богів, а кепська…
– Ну, тоді все гаразд, – весело зареготав він. – Здається, можна вважати, що справу залагоджено, якщо лишень вам сподобаються кімнати.
– Коли ми їх побачимо?
– Зайдіть за мною завтра опівдні, поїдемо звідси разом і про все домовимося.
– Чудово, отже, рівно опівдні, – сказав я, тиснучи йому руку.
Чоловік знову зайнявся своїми хімікатами, а ми зі Стемфордом пішли до мого готелю.
– Між іншим, – раптом зупинився я, повернувшись до супутника, – як він дізнався, що я приїхав із Афганістану?
Той загадково посміхнувся.
– Це його головна особливість, – сказав мій компаньйон. – Багато людей не поскупилися би, щоб дізнатися, як він усе це вгадує.
– Тут є якась таємниця? – вигукнув я, потираючи руки. – Дуже цікаво! Дякую за те, що нас познайомили. Знаєте, щоб пізнати людство, треба вивчити людину.
– То ви мусите вивчати Голмса, – зазначив Стемфорд, прощаючись. – Утім, ви скоро переконаєтеся, що це міцний горішок. Можу закластися, що він розкусить вас швидше, ніж ви його. До побачення!
– Бувайте, – відповів я й попрямував до готелю, дуже зацікавлений своїм новим знайомим.
Розділ II
Мистецтво робити висновки
Наступного дня ми зустрілися в домовлений час і поїхали дивитися квартиру на Бейкер-стрит, № 221-б, про яку Голмс розповідав напередодні. У помешканні були дві зручні спальні та простора, світла, затишно обставлена вітальня з двома великими вікнами. Кімнати нам сподобалися, і платня, поділена на двох, виявилася такою невисокою, що ми відразу ж домовилися й вступили у володіння квартирою. Того ж вечора я