П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид БлайтонЧитать онлайн книгу.
Великий слон стояв припнутий линвою до міцного дерева. Скрізь гасали собаки, а на широкому полі неподалік вигулювали кількох коней.
– Ось вони всі! – сказала збуджена Енн, вилізши на передок, щоб краще бачити. – Йой, а хіба шимпанзе не прив’язують? Ні, хтось втримує його за мотузку. А це не Ноббі з ним?
– Так, це він, – підтвердив Джуліан. – От як би й собі потримати ту мотузку із шимпанзе!
Фургони під’їздили дедалі ближче, і діти на все зачаровано видивлялись. У таку спеку людей майже не було: тільки Ноббі з шимпанзе та одна чи дві жінки щось розмішували в казанках над маленькими багаттями.
Помітивши на дорозі чужі фургони, собаки почали валувати. З намету вийшло двоє чоловіків і дивились на дорогу. Вони показували пальцями на фургони дітей і дуже дивувались.
Міцно тримаючи шимпанзе за лапу, зацікавлений галасом Ноббі пішов назустріч незнайомцям, і Джуліан з ним привітався:
– Привіт, Ноббі! Не сподівався нас тут побачити?
Почувши своє ім’я, Ноббі ошелешено зупинився. Спершу він не міг пригадати дітей. А тоді голосно закричав:
– Хай йому чорт, я ж вас бачив при дорозі! Що ви тут робите?
Тіммі грізно загарчав, і Джорджа крикнула Ноббі:
– Пес ніколи не бачив шимпанзе. Як гадаєш, вони зможуть подружитися?
– Не знаю, – засумнівався Ноббі. – Взагалі-то Понґо любить циркових собак. Але про всяк випадок стримуй свого пса, бо Понґо з’їсть його живцем. Шимпанзе надзвичайно сильні.
– А я зможу подружитися з Понґо? – спитала Джорджа. – Ми можемо з ним поручкатися, й Тіммі зрозуміє, що це мій друг, і заспокоїться. А Понґо схоче зі мною подружитися?
– Звичайно! – сказав Ноббі. – Він дуже приязний, еге ж, Понґо? Ану привітайся з юною леді.
Енн, одначе, побоювалася наблизитися до шимпанзе, на відміну від Джорджі. Джорджа підійшла до великої тварини й простягла руку. Шимпанзе ухопив її, підніс до своєї пички й удав, що покусює, щось приязно буркочучи. Джорджа розсміялася:
– Який він милий! Тіммі, це Понґо. Він – свій. Милий, гарний Понґо.
Вона поплескала шимпанзе по плечу, аби показати Тіммі, що Понґо їй подобається, і Понґо теж поплескав її по плечі, приязно усміхаючись. Потім Понґо погладив дівчину по голові й посмикав за кучерик.
Тіммі повихляв хвостом. Він досі сумнівався, що то за дивну істоту уподобала його хазяйка? Пес зробив крок у бік Понґо.
– Ну ж бо, Тіммі, привітайся з Понґо, – сказала Джорджа, – ось так, – і вона знову поручкалася з шимпанзе. Цього разу він не відпустив її руку, а продовжував трясти її вгору-вниз, ніби качав воду ручною помпою.
– Він не відпускає, – сказала Джорджа.
– Не вередуй, Понґо, – суворо наказав Ноббі. Понґо тут же відпустив руку Джорджі й закрив обличчя волохатою лапою, ніби йому було соромно. Але діти бачили, що він дивиться крізь пальці хитрими очима, які весело блищали.
– Він справжня мавпа! – розсміялася Джорджа.
– Ти помиляєшся – він людиноподібна мавпа! – зауважив Ноббі. – А ось і Тіммі, він хоче подружитися. Хай їм усячина,