П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид БлайтонЧитать онлайн книгу.
готові! Ми давно готові!
– Їдьмо вже! Коли вже час рушати, він, дурень, пішов додому.
– Він пішов по кексики, які вранці спекла нам куховарка. У нашій комірчині повно харчів. А я вже голодний.
– Джуліан, нарешті! Поквапся. Бо поїдемо без тебе. До побачення, мамуню! Ми щодня надсилатимемо тобі по листівці, присягаємось.
Джуліан заліз на передок зеленого фургона і вйокнув:
– Вйо, Доббі! Рушаймо! До побачення, мамо!
Дік сів поруч із ним і усміхався по самі вуха. Фургони поїхали під’їзною дорогою. Джорджа натягла віжки, і Троттер рушив слідом за першим фургоном. Енн, яка сиділа поруч із Джорджею, замахала на прощання руками:
– До побачення, мамо! Нарешті починається нова пригода! Ура! Гей-гей! Ура!
Розділ 4
Нарешті рушили!
Фургони поволі їхали широким шляхом. На радощах Джуліан виспівував на все горло, а інші приспівували. Тіммі збуджено гавкав. Він умостився з одного боку Джорджі, Енн – з іншого. Джорджі стало затісно, але такі дрібниці на неї не впливали.
Доббі тягнув потихеньку, насолоджуючись сонцем і леготом, який ворушив йому гриву. Трохи позаду крокував Троттер. Його дуже зацікавив Тіммі, і він щоразу повертав голову, коли той гавкав або зістрибував з фургона, аби побігати. Подорожувати з двома кіньми й собакою – сама приємність.
Було домовлено, що компанія їде в гори, де вони сподівалися знайти табір циркачів. Джуліан позначив табір на мапі. Він вважав, що не помилився, бо там у долині й озеро було на підгір’ї.
– Бачите? – показав він друзям на мапі. – Це озеро Мерран. Закладаюсь, що табір циркачів десь поруч. Тут дуже зручно для їхніх тварин, табір нікому не заважає, вдосталь води для тварин і людей, і, напевно, неподалік є ферми, де можна купити їжу.
– Нам і самим ще слід знайти фермера, – сказав Дік, – який дозволить нам таборувати на своєму полі. Добре, що в нас є той путівничок з адресами ферм.
Енн розмріялася про те, що буде увечері, коли вони затаборують, приготують вечерю, помріють біля багаття, підуть спати у ліжка у фургонах. Їй було навіть важко вибрати, що краще – ось так котитися путівцями чи готуватися до сну у фургоні. Справді ці канікули в них – найкращі.
– Ти теж так думаєш? – запитала вона Джорджу, коли вони вільніше вмостилися на передку, бо Тіммі зістрибнув на дорогу і дрібцював поруч із фургоном. – Досі нам на канікулах не бракувало цікавих пригод. Але я хотіла б, аби цього року канікули пройшли спокійніше.
– А я люблю пригоди, – сказала Джорджа, натягла віжки й пустила Троттера чвалом. – Я не проти них. Але, на жаль, схоже, цього разу обійдеться без пригод.
О пів на першу вирішили зупинитись, бо всі зголодніли. Доббі й Троттер подалися до канави, біля якої росла висока соковита трава, й почали з охотою пастися.
Діти влаштувалися на осонні, на придорожньому насипі, де й спожили їжу і питво. Енн подивилася на Джорджу:
– У тебе в житті не було стільки веснянок, скільки цього літа.
– Мені