Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
обою, але інтерес до нього здавався незначним поряд із тими неймовірними подіями, які сталися внаслідок нього й вразили та зворушили мене більше, ніж будь-який із епізодів мого настільки багатого на пригоди життя. Навіть зараз, коли минуло стільки років, я все ще відчуваю неспокій, роздумуючи про цю справу, і знову згадую недовіру, здивування та радість, що тоді сповнили мене й полонили всю мою душу. Тож нехай читачі, котрі проявляли певний інтерес до моїх нарисів, що оповідають про діяльність і думки одного видатного чоловіка, пробачать мені, що я не відразу поділився з ними своїм відкриттям. Я вважав би своїм обов’язком викласти їм усю цю історію негайно, якби не був скутий категоричною забороною, що пролунала з вуст того самого чоловіка, забороною, знятою зовсім нещодавно, третього числа минулого місяця.
Цілком зрозуміло, що з часу моєї тісної дружби з Шерлоком Голмсом я почав виявляти посилений інтерес до різноманітних карних справ, а після його зникнення – особливо уважно переглядати в часописах усі звіти про нерозкриті злочини. Неодноразово навіть траплялося, що для власного задоволення я намагався їх розгадати, використовуючи ті самі методи, які застосовував мій друг, хоча далеко не з таким самим успіхом. Однак жоден із цих злочинів не схвилював мене так сильно, як трагічна загибель Рональда Адера. Переглянувши матеріали слідства, яке встановило лише те, що «вбивство навмисно скоїли одна або кілька невідомих осіб», я глибше, ніж будь-коли, усвідомив, що втратило наше суспільство в особі Шерлока Голмса. У цій дивній справі виникли обставини, які, без сумніву, привернули б його особливу увагу, і дії поліції були б доповнені або, точніше, передбачені завдяки пильному розуму та витонченій спостережливості найкращого з усіх європейських детективів. Весь день, навідуючи своїх пацієнтів, я знову й знову подумки повертався до справи Адера, але так і не зміг знайти жодного пояснення, яке здалося б мені логічним. Ризикуючи повторити те, що всі вже й так знають, я все ж хочу нагадати факти в тому вигляді, в якому їх оприлюднили публіці після закінчення слідства.
Сер Рональд Адер був другим сином графа Мейнуса, правителя однієї з наших австралійських колоній. Мати Адера переїхала з Австралії до Англії, де їй мали зробити операцію на оці – видалити катаракту. Разом із сином Рональдом і донькою Хільдою вона жила на Парк-лейн, 427. Юнак обертався в найкращому товаристві, мабуть, не мав жодних ворогів чи поганих звичок. Він був заручений із міс Едіт Вудлі з Карстерса, але за кілька місяців до описуваних подій молодята вирішили розстатися, і, судячи з усього, нічиє серце не виявилося розбитим. Загалом життя парубка минало у вузькому сімейному та великосвітському колах, характер у нього був спокійний, а смаки та звички – ощадливі. Й ось цього безтурботного молодого аристократа спіткала найдивніша та найнесподіваніша смерть. Це сталося ввечері 30 березня 1894 року, між десятою годиною та одинадцятою годиною двадцять хвилин.
Рональд Адер любив грати в карти, не нехтував нагодою розважатися таким чином, але ніколи не виходив за межі розумного. Він був членом трьох клубів – «Болдвін», «Кевендіш» і «Багатель». Було встановлено, що в день своєї смерті, по обіді, Рональд зіграв один робер у віст у клубі «Багатель». Він грав там аж до обіду. Партнери юнака – містер Меррі, сер Джон Гарді та полковник Моран – засвідчили, що гра відбувалася саме у віст і що гравці нічого особливо не виграли, але й не програли. Адер програв, можливо, фунтів п’ять, але не більше. Його статки були значні, і такий програш ніяк не міг його схвилювати. Він грав майже щодня то в одному клубі, то в іншому, але зберігав обережність і зазвичай залишався у виграші. З показів свідків з’ясувалося також, що за півтора місяця до своєї смерті Адер, граючи в парі з полковником Мораном, за один вечір виграв у Ґодфрі Мілнера та лорда Балморала чотириста двадцять фунтів. Ось і все, що стало відомо про останні тижні його життя.
Того фатального вечора він повернувся з клубу рівно о десятій. Матері та сестри вдома не було, вони поїхали в гості. На допиті покоївка засвідчила, що чула, як господар увійшов до своєї кімнати. Ця кімната, розташована на другому поверсі, виходила вікнами на вулицю та правила йому за вітальню. Перед приходом молодого графа покоївка розпалила піч і, оскільки та диміла, відчинила вікно. Жодного звуку не долинало з кімнати до двадцятої хвилини на дванадцяту – саме повернулися додому леді Мейнус та її донька. Господиня хотіла зайти до сина та побажати йому на добраніч, але двері в його кімнату виявилися замкненими зсередини, і, незважаючи на лемент і стукіт, ніхто не озивався. Тоді жінка здійняла тривогу, і двері довелося ламати. Нещасний юнак лежав на підлозі біля столу. Голова його була страшенно понівечена револьверною кулею, але жодної зброї в кімнаті не виявилося. На столі лежали дві банкноти по десять фунтів і сімнадцять фунтів десять шилінгів сріблом і золотом, причому монети були складені маленькими стовпчиками різної висоти. Поруч із ними лежав аркуш паперу, на якому були написані цифри, а навпроти них – імена кількох клубних приятелів Адера. З цього можна було зробити висновок, що перед своєю смертю юнак займався підрахунком своїх карткових виграшів і програшів.
Після ретельного розслідування всіх обставин справа виявилася ще загадковішою. Насамперед було незрозуміло, навіщо чоловік замкнувся зсередини.