Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
словами, і він люб’язно дозволив мені написати коротеньку записку, яку ви й знайшли. Я залишив її разом із моїм портсигаром та альпенштоком, а сам пішов стежкою вперед. Моріарті пильно слідував за мною. Дійшовши до кінця стежки, я зупинився: далі йти було нікуди. Він не мав жодної зброї, але кинувся до мене й обхопив своїми довгими руками. Він знав, що йому вже кінець, і прагнув лише одного – помститися мені. Не випускаючи один одного, ми стояли хитаючись на краю урвища. Не знаю, чи вам відомо, але я володію кількома прийомами японської боротьби барітсу, які допомагали мені не один раз. Я зумів ухилитися від нього. Він скрикнув і кілька секунд відчайдушно балансував на краю, хапаючись руками за повітря. Та все ж злочинцю не вдалося зберегти рівновагу, і він звалився вниз. Нахилившись над урвищем, я ще довго стежив поглядом за тим, як мій супротивник летів у прірву. Потім він ударився об виступ скелі та занурився у воду.
З глибоким хвилюванням я слухав Голмса, котрий розповідав і спокійно пахкав люлькою.
– Але сліди! – вигукнув я. – Я сам, на власні очі, бачив відбитки двох пар ніг, що спускалися вниз стежкою, і жодних слідів у зворотному напрямку.
– Це сталося так. У ту мить, коли професор зник у глибині прірви, я раптом усвідомив, яку незвичайну удачу посилає мені доля. Я знав, що Моріарті був не єдиним, хто жадав моєї смерті. Залишалися щонайменше троє його спільників. Загибель ватажка могла лише розпалити в їхніх серцях жагу помсти. Всі вони були надзвичайно небезпечними. Комусь із них неодмінно вдалося б убити мене за певний час. А якщо ці люди думатимуть, що мене вже немає серед живих, то почнуть діяти розкутіше, легше видадуть себе, і, рано чи пізно, але мені таки вдасться їх знищити. Тоді я й оголошу про своє воскресіння! Людський мозок працює блискавично: не встиг ще професор Моріарті, мабуть, опуститися на дно Рейхенбахського водоспаду, як я вже обміркував цей план.
Я піднявся та оглянув скелясту стіну, що здіймалася за моєю спиною. У вашому мальовничому звіті про мою трагічну загибель, який я з великою цікавістю прочитав за кілька місяців після події, ви стверджуєте, ніби стіна була повністю прямовисна та гладенька. Це не зовсім так. У скелі було кілька маленьких виступів, на які можна було поставити ногу, і, крім цього, за певними ознаками я зрозумів, що трохи вище в ній є виїмка… Скеля така висока, що видряпатися на самісінький вершечок було явно неможливо, і так само неможливо було пройти мокрою стежкою, не залишивши слідів. Правда, я би міг одягнути чоботи задом наперед, як неодноразово робив у подібних випадках, але три пари відбитків ніг, що йдуть в одному напрямку, неминуче навели б на думку про підступ. Отже, краще було ризикнути та піднятися. Це виявилося нелегко, Ватсоне. Піді мною ревів водоспад. Я не маю бурхливої уяви, але, присягаюся, мені здавалося, що до мене долинає голос Моріарті, котрий благає про допомогу з безодні. Найменша помилка могла стати фатальною. Кілька разів, коли пучки трави залишалися в моїй руці або коли нога ковзала по вологих виступах гори, я думав, що мені настане кінець. Але продовжував дертися вгору й нарешті