Катерина Білокур. Ю. І. КолядаЧитать онлайн книгу.
Катерина Білокур вразила найвибагливіших знавців та поцінувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх квіткових полотен. Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного в житті.
Україна здавна славиться чуттєвими барвами народного мистецтва. Дівоче вбрання і козацька люлька, інкрустований топірець гуцула і різьблена спинка саней, бабусина розмальована скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайна віконна лиштва – будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала мистецьким утвором.
І водночас з’являвся народний живопис, народжувалася пісня, бриніла українська арфа – бандура. Пересічний українець, підсвідомо оточуючи себе красою, художньо прикрашав життя, наповнюючи глибинним, нестримним бажанням творити.
«До кінця її днів малярство, мистецтво так і залишилося для неї з епітетом: святе. Проста українська жінка усвідомила його як своє Високе Покликання… І на Вселенському небесному полотні її зоря пульсує квіткою. Можливо, гінкою мальвою, соромливим чорнобривцем, а може повновидою півонією, цнотливою ружею, синьооким барвінком, а чи пломінким майором. Але запевне тією, що має чіпке богданівське коріння – і саме такою, якою увічнив пензель її Генія»[3].
Розділ третій. Богданівка
Спекотний червень, прозоре небо тане над полями, маревіє далеч. І з-посеред марева, з-посеред розлитої повені хлібів виринає хутірець, ба навіть не хутірець – чимале село, окутане садками. В дивовижній гармонійності з цією розкішною природою, з блакиттю неба, воно, здається, пливе кудись, повите все туманом сонця, пилком колосистих хлібів, що саме розкрасувались…
– Оце ж вона і є Богданівка.
– Яка Богданівка?
– Рідне село тієї чарівниці… Катерини Білокур!
Село Богданівка, вирісши на прикордонні Київщини, Черкащини та Полтавщини, явило світові Катерину Білокур, і відтоді, за влучним висловом Олеся Гончара, стало її столицею.
Тут, на сільському закрутні, яке богданівці справіку нарекли «загребеллям», вросла у землю присадкувата хатина – обитель земної долі та мистецького Всесвіту геніальної художниці. Тут живе її світлий дух, ось уже десятиліттями сюди долинає вона з-за вічного пругу чи то самотньою журавкою з пісні, чи жар-птицею з казки, чи гінкою мальвою з її численних полотен.
Богданівка стоїть за сто п’ятдесят кілометрів на схід від Києва. Тут майбутня художниця побачила світ, самостійно оволоділа грамотою. Тут упродовж всього життя вчилася у книжок і природи «святому малярству». Її Божий дар – дитинний магічний позір – буде з нею від дитинства до її земного вінця, шістдесят один рік.
«Людина – це очі, а потім все те, що довкола очей», – так колись сказала сама Катерина Білокур і, може, навіть не збагнула того, що словами змалювала портрет геніальності.
Тут, у Богданівці, у благословенному