Катерина Білокур. Ю. І. КолядаЧитать онлайн книгу.
Катерина казала: «Зірвана квітка, що зламана жіноча доля». І ще: «Це було дуже-дуже давно… я чого-то плакала. Я гараз[д] не пам’ятаю обличчя матері, а я пам’ятаю й січас високі дерева, незелену траву і дівчину, чорне волосся, заплетене в дві коси і складене на голові, чорні брови, довгенький носик, в буденній сорочині, в спідниці, крайкою підв’язана. Та дівчина нагнулась – і я побачила біля ніг тієї дівчини серед незеленої трави два зелені-зелені листочки, а серед них така чудова синя малесенька квіточка. Вона така мені, малій, показалась прекрасна! Я перестала плакать – і аж затріпотіла в матері на руках, простягаючи руки до тії квітки. Дівчина вирвала ту квіточку і подала мені… Було тепло. Я вже не падала, я йшла по подвір’ю, кріпко ступаю босими ногами по теплій землі, а батько, ідучи до сусідів, взяли мене на руки і пішли. А у тих сусідів був… великий сад… А в тім саду квіти цвіли. От бабуся, господарка… витягла відерце водиці… криниці…. пішла в сад, вирвала гарну стеблину воронцю з чудовою квіткою, вмочила те стебло воронцю у воду і подала мені…»[6].
Катря була здібною дівчинкою. Коли їй було 6–7 років, батько привіз із Яготина буквар, і вона самотужки вивчила його за тиждень. Тоді дівчинці подарували трохи більшу книжку і вирішили не відправляти у школу.
«Зима. Вечір. Уже пізненько. Батько і дядько Омелько приїхали з Пирятина, з базару… Батько ще щось витягли з мішка і, подаючи мені на піч, кажуть: «А це тобі, Катре, гостинець. Ану побачим, який з тебе грамотій буде!» – і подали мені на піч невеличку книжку – Буквар… На другий день я рано встала, мені стали батько показувати, розказувати, як ту грамоту розуміти. Грамота мені так легко далася!.. І я за тиждень все це зучила майже напам’ять».
Батько й дід були надзвичайно здивовані завзяттям і успіхами дівчинки. Тому у сім’ї було вирішено – у школу Катрю не віддавати, оскільки читати вона і так уміє, а економія одягу й взуття – величезна. Натомість дівча посадили за прялку – мовляв, свій шматок хліба треба заробляти працею, дозволивши це заняття поєднувати з читанням букваря. «Навіщо Катрю посилати до школи, коли вона і сама може вчитися, а купимо їй ще один буквар та й хай вона собі помаленьку продовжує навчання, та й прясти пора вже допомагати, та й чоботи будуть цілі… І як сказано, так і зділано».
Катря дуже хотіла вчитися. Але їй полишалося з захопленням спостерігати, як молодші брати Григорій і Павло щось виводять у зошитах і роблять уроки. Дівчинка нишком проводжала їх до школи, де сама не була жодного дня, хоч так мріяла посидіти за партою. У родини Білокурів було велике господарство. Ні вдома, ні у полі нікому не бракувало роботи. І як же втішилась мама Катрі Якилина, коли побачила, що дочка сама грамоти навчилась і до школи їй йти не треба: буде кому допомагати по господарству. «…і сидить хороше чорноброве дівчатко, майже ще дитина, і малими руками на веретено виводить тонку довгу нитку пряжі, а перед нею на клочках лежить книга – буквар. І якщо те дівчатко сиділо довго, нахилившись над букварем, то мати сердито і гукали: «А