Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди. Хью ЛофтингЧитать онлайн книгу.
понад ним, там нагорі повітря чисте й прозоре. І тоді знаходимо дорогу, як і завжди.
– Розумію, – кивнув головою Лікар. – А як зі штормами: що ви робите, аби вберегтися під час шторму?
– Ну, звичайно, під час шторму, сильного шторму, навіть морські птахи не завжди можуть летіти куди хочуть. Ми, мартини, ніколи не намагаємося прорватися наперекір справжній бурі. Буревісники інколи ризикують, а ми ні. Це занадто виснажливо, і навіть якщо ти можеш час від часу спуститися на воду й пливти, то це все одно небезпечна гра. Ми ж летимо разом зі штормом, просто даємо йому нести нас, куди йому заманеться. А потім, коли вітер ущухає, повертаємося й продовжуємо свою подорож.
– Але ж це відбирає багато часу, чи не так? – уточнив Лікар.
– Ясно, що так, – погодився мартин, – трошки часу ти втрачаєш. Але, знаєте, ми дуже рідко дозволяємо штормові заскочити нас зненацька.
– Як це? Що ти маєш на увазі? – здивувався Джон Дуліттл.
– Ми наперед знаємо, де шторм, іще до того, як налетимо на нього. Тож просто обходимо його стороною. Жоден досвідчений морський птах ніколи вам не влетить стрімголов у сильний шторм.
– Але ж звідки ви знаєте, де знаходиться шторм? – запитав Лікар.
– Ну, – розпочав мартин, – я гадаю, що у нас, птахів, є дві великі переваги над моряками, для того щоб визначати, коли й де очікувати негоди, – це наш гострий зір і досвід. По-перше, ми завжди можемо піднятися високо в небо й оглянути поверхню моря на віддалі в п’ятдесят-шістдесят миль. І якщо помічаємо, що наближається буря, можемо розвернутися й втекти від неї. А ми здатні розвинути більшу швидкість, ніж будь-коли досягав і найшвидший ураган. А потім є ще одна річ – наш досвід значно багатший, ніж у моряків. Моряки, бідолашні йолопи, гадають, що вони знають море, бо вони проводять на ньому все життя. Проте це не так, повірте мені, зовсім не так! Половину часу вони проводять у каютах, іще частину – на березі, і дуже багато часу марнують уві сні. Але й коли вони на палубі, то зовсім не завжди дивляться на море. Вони возяться з канатами, і квачами для фарбування, і швабрами, і кошиками. Дуже рідко можна побачити моряка, який дивиться на море.
– Можу собі тільки уявити, як вони від цього втомлюються, бідні хлопці! – промурмотів Лікар.
– Можливо. Та зрештою, якщо ти хочеш бути гарним моряком, то море має значення, чи не так? Це та річ, за якою ти мусиш спостерігати – щоб учитися. Ну а ми, морські птахи, проводимо практично все своє життя – день і ніч, весну, літо, осінь і зиму, – дивлячись на море. А що в результаті? – запитав мартин, беручи свіжий бутерброд з таці, яку піднесла йому Чап-Чап. – А в результаті те, що ми таки знаємо море! Лікарю, якби ви посадили мене в невеликий ящик без віконець і вивезли на середину якого самі захочете океану, а потім би відкрили ящик і дали мені подивитися на море, навіть якби в полі зору не було й натяку на суходіл, – я б зміг сказати вам, який це океан і, з точністю мало не до милі, в якій його частині ми знаходимося.
– Чудово! – вигукнув Лікар. – А як ти про це дізнаєшся?
– З