Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
робив я в житті те, що самому мені було гидко і чого я не розумів. Але мене штовхала таємнича сила, якій я свідомо не чинив опору.
Справедливості заради ми не повинні дорікати жінкам у тому, що вони так беззаперечно віддавалися цьому великому спокусникові; адже при зустрічі з ним ми самі щоразу ризикуємо піддатися його привабливому й полум’яному мистецтву життя. І справді, треба зізнатися: нелегко чоловікові читати мемуари Казанови, не відчуваючи шаленої заздрості. Як часто обтяжують нас годинники, коли наш мужньо-авантюристичний початок прагне піти від буденності повсякденних справ, від строго розподіленого й спеціалізованого століття; і в такі нетерпляче незадоволені хвилини бурхливе існування цього авантюриста, який повними жменями збирає насолоди, який присмоктався до життя епікурейством, уявляється нам мудрішим і природнішим, ніж наші ефемерні духовні радості, його філософія життєвіша, ніж всі буркотливі вчення Шопенгауера й холоднокам’яна догматика батька-Канта. Яким бідним у такі секунди здається нам наше щільно заповнене існування, міцне одним тільки зреченням у порівнянні з його життям! І з гіркотою пізнаємо ми ціну нашої духовної витримки та моральних старань: вона зводиться до перепон на шляху до безпосередності. Переливаючи наше єдине земне життя в пластичні форми, ми тим самим будуємо греблі, що утримують світовий прибій, заслони, що захищають нас від бурхливого натиску дикого й не загнузданого випадку. Такий фатум вічно переслідує нас: коли ми прагнемо увічнити себе й діємо за межами справжнього, ми тим самим забираємо в справжнього частину його життєвості; віддаючи внутрішню енергію справі надчасового, ми грабуємо безтурботну насолоду життям. У нас є забобони й рефлексія, ми тягнемо ланцюги совісті, що гримлять при кожному нашому кроці, перебуваємо в полоні в самих себе й тому важко ступаємо по землі, тоді як цей легковажний вітрогон володіє всіма жінками, облітає всі країни й, на бурхливих гойдалках випадку, то здіймається в небо, то падає в пекло. Не можна заперечувати, що жоден справжній чоловік не може часом читати мемуари Казанови без заздрості, не відчуваючи себе ні на що не здатним у порівнянні з цим знаменитим майстром мистецтва життя, а іноді, немає де правди діти, сотні разів хотілося б краще стати ним, ніж Гете, Мікеланджело або Бальзаком. Якщо спочатку ви холодно посміювалися над розумуваннями шахрая, над невдатним філософом, то, читаючи шостий, десятий або дванадцятий том, вже схильні вважати його мудрим чоловіком, а його філософію легковажності чарівним вченням.
Але, на щастя, Казанова сам охороняє нас від передчасного захоплення. Бо в його реєстрі мистецтва життя є небезпечний пробіл: він забув про старість. Епікурейська техніка насолоди, спрямована тільки на чуттєве, на відчутне, призначена виключно для юних почуттів, для свіжих і сильних тіл. І як тільки згасає в крові веселе полум’я, негайно ж холоне й уся філософія насолоди, перетворюючись у теплувату прісну кашу: тільки зі свіжими м’язами, з міцними блискучими зубами можна