Цент на двох. Фрэнсис Скотт ФицджеральдЧитать онлайн книгу.
кордоном, чи не так?.
– Так, Кіте, і монастирі там зовсім інші. Тут навіть у найкращих дуже багато дівчат простого походження.
Він знову кивнув.
– Напевне так, – погодився він, – і я гадаю, що розумію, як ти ставишся до цього. Спершу і мені було ніяково тут, Лоїс, хоча я цього ніколи не скажу нікому, крім тебе; ми з тобою досить чутливі до таких речей.
– Ти маєш на увазі тутешніх чоловіків?
– Так, деякі з них, звичайно, були гарні, такими людьми, до яких я звик, але були й інші; наприклад, чоловік на ім’я Реган – я ненавидів цього хлопця, хоча тепер він мій найкращий друг. Він чудова особистість, Лоїс; ти зустрінешся з ним пізніше. Людина саме такого типу, яку я хотів би мати на одному боці з собою у будь-якому бою.
Лоїс подумала, що Кіт – саме такий чоловік, якого вона хотіла б мати на своєму боці в бою.
– А як ти сам… як з тобою це сталося? – запитала вона досить сором’язливо. – Я маю на увазі, як ти потрапив сюди. Звичайно, мати розповіла мені історію про залізничний вагон…
– А, це…, – він виглядав досить роздратовано.
– Розкажи мені про це. Я хочу почути це від тебе.
– О, напевне я не зможу розповісти нічого, крім того, що ти вже, напевне, знаєш. Був вечір, і я цілий день їхав потягом і думав – про сотні різних речей одразу, Лоїс, а потім раптом у мене виникло відчуття, що хтось сидить навпроти мене. Я відчув, що він там знаходиться вже деякий час, і я просто подумав, що це ще один мандрівник. Раптом він нахилився до мене, і я почув голос, який промовив: «Я хочу, щоб ти був священником, це саме те, що я хочу від тебе». Ну, я підскочив і заволав: «О, Боже, тільки не це!» Я виглядав, як ідіот, перед приблизно двадцятьма людьми. Розумієш, насправді там, навпроти мене, взагалі нікого не було. Через тиждень я пішов до єзуїтського колегіуму у Філадельфії й проповз останні сходинки до кабінету ректора навколішки.
Знову настала тиша, і Лоїс побачила, що очі її брата затьмарились, що він дивиться незрячим поглядом кудись далеко, на залиті сонцем поля. Її хвилювали модуляції його голосу і раптова тиша, яка, здавалося, огорнула його, коли він скінчив розповідь.
Тепер вона помітила, що його очі були тієї ж самої фактури, що й у неї самої, не враховуючи відсутності зеленого відтінку, і що лінія його рота насправді набагато ніжніша, аніж на тому знімку, – чи це його обличчя до цього часу значно подорослішало? Він вже трохи полисів на самій маківці голови. Їй було цікаво, чи відбулося це від того, що йому так часто доводилося носити капелюха. Здавалося жахливим, щоб чоловік ставав лисим, а нікому до цього не було жодної справи.
– Ти був благочестивим, коли ти був молодим, Кіте? – запитала вона. – Ти знаєш, що я маю на увазі. Ти був релігійним? Якщо ти не заперечуєш проти таких особистих питань.
– Так, – сказав він все ще з затьмареними очима, – і вона відчула, що його вразлива відчуженість є такою ж частиною його особистості, як і його увага.
– Так, я думаю, що був, коли був… тверезий.
Лоїс трохи захвилювалась.
– Ти пиячив?
Він