Цент на двох. Фрэнсис Скотт ФицджеральдЧитать онлайн книгу.
Я не видам дочку заміж за епіграму…
ДІВАЙН: (ще більш похмуро) Запевняю Вас – я сама банальність. Я часто опускаюся до рівня підсвідомих штампів.
УЛЬСА: (понуро) Нічого з того, що ви обговорюєте значення не має. Я не можу одружитися з людиною, яка думає, що це буде Джек. Чому б не Френк…
ДІВАЙН: (перебиваючи) Дурниці!
УЛЬСА: (наполегливо) Сам дурень!
МІСТЕР ІКІ: Ну-ну!.. Не слід засуджувати… Милосердя, моя дівчино. Як то там казав Нерон? – «Ні до кого зі злобою, до всіх з милосердям…»
ПІТЕР: Це був не Нерон. Це був Джон Дрінкуотер.
МІСТЕР ІКІ: Ну, мабуть! Але хто ж цей Френк? І хто цей Джек?
ДІВАЙН: (холодно) Готч.
УЛЬСА: Демпсі.
ДІВАЙН: Ми посперечалися, хто з них залишиться живим, якщо вони будуть смертельними ворогами й будуть разом зачинені в одній кімнаті. І я стверджую, що Джек Демпсі без жодних зусиль…
УЛЬСА: (сердито) Фігня! Він навіть не зміг би…
ДІВАЙН: (швидко) Здаюся.
УЛЬСА: Тоді я знову тебе люблю.
МІСТЕР ІКІ: Тож я втрачу свою маленьку дочку…
УЛЬСА: У тебе будинок, повний інших діток.
(З котеджу виходить ЧАРЛЬЗ, брат УЛЬСИ. Він одягнений, ніби зібрався у море; на плечі висить бухта канату, а на шиї висить якір.)
ЧАРЛЗ: (не бачить їх) Я йду у море! Я йду у море! (Його голос звучить переможно.)
МІСТЕР ІКІ: (сумно) Та ти давно вже пішов… далеко.
ЧАРЛЬЗ: Я читав «Кофрад».
ПІТЕР: (мрійливо) «Конрад», так! «Два роки морського життя», Генрі Джеймс.
ЧАРЛЬЗ: Що?
ПІТЕР: версія «Робінзона Крузо» Вальтера Патера.
ЧАРЛЬЗ: (до свого батька) Я не можу залишитися тут і гнити разом з тобою. Я хочу прожити своє власне життя. Я хочу полювати на вугрів.
МІСТЕР ІКІ: Я буду тут… коли ти повернешся…
ЧАРЛЬЗ: (презирливо) Ой, та черв’яки вже облизуються лишень почувши твоє ім’я.
(Напевне ви помітили, що деякі персонажі вже деякий час нічого не кажуть. Драматичну техніку буде безумовно вдосконалено, якщо вони зможуть виконати натхненне соло на саксофоні.)
МІСТЕР ІКІ: (у скорботі) Ці долини, ці пагорби, ці комбайни Мак-Кормік – вони нічого не означають для моїх дітей. Я розумію.
ЧАРЛЬЗ: (більш м’яко) Отже, ти все ж по-доброму думаєш про мене, будько. Розуміти – означає пробачити.
МІСТЕР ІКІ: Ні…, ні… Ми ніколи не прощаємо тих, кого можемо зрозуміти… Ми можемо пробачити лише тих, хто нас поранив без жодної причини…
ЧАРЛЬЗ: (з нетерпінням) Мене до чорта нудить від твоїх роздумів про людську природу. І, хай там що, я ненавиджу кожну годину, що тут провів.
(Ще кілька дюжин дітей МІСТЕРА ІКІ вибираються з дому та розсипаються по траві, спотикаючись об горщики й ножики. Вони бурмочуть: «Ми їдемо геть» і «Ми залишаємо тебе».)
МІСТЕР ІКІ: (його серце розбите) Усі вони покидають мене. Я був надто добрий. Я сховав різки й зіпсував усю радість. О, в ім’я гланд Бісмарка!
(Доноситься якийсь звук – мабуть, шофер ДІВАЙНА втомився чекати на свого господаря.)
МІСТЕР ІКІ: (у розпачі)