2061. Третя одіссея. Артур Чарльз КларкЧитать онлайн книгу.
ні в будь-який інший момент я не відчував ані найменшого страху перед тим створінням. Був упевнений, що воно не бажало свідомо заподіяти мені зло – якщо взагалі мало свідомість.
Тих доволі величеньких квіток на різних етапах розпускання там було безліч. Тепер вони скидалися на метеликів, які щойно повилізали зі своїх коконів… і їхні крильця були ще пом’яті, не до кінця розправлені та кволі на вигляд… Здавалося, ще мить – і я пізнаю істину.
Але ті метелики стали замерзати, гинути, щойно з’явившись на світ. Вони один за одним випадали зі своїх материнських бутонів і ще кілька секунд билися на льоду, наче витягнута з води риба, – і тоді я нарешті збагнув, чим саме вони були. Уже згадані пелюстки зовсім не були такими – насправді то були пливці, як у риби, або щось у цьому роді. Самі ж оті метелики виявилися водоплавними личинками так званої “водорості”. Вона, ймовірно, більшу частину свого життя проводить, укорінившись на морському дні, а в певний час відправляє своє мобільне потомство на пошуки та освоєння нових територій. Майже так само, як корали земних океанів.
Я став на коліна, щоб ближче глянути на одну з тих маленьких істот. Казкові кольори її тепер меркли, перетворюючись на щось одноманітно тьмяно-брунатне (як її мати, “водорість”). Деякі пелюстки-пливці встигли повідламуватися, перетворившись на морозі на подобу крихких черепків. Але істота так-сяк іще могла рухатись, і коли я наблизився, то спробувала втекти. Мене зацікавило, яким чином вона відчула мою присутність.
І тоді я звернув увагу, що її тичинки, як я їх назвав був раніше, мали на кінчиках яскраво-блакитні цяточки. Вони були схожі на крихітні блискучі сапфіри або блакитні оченята вздовж мантії устриці – чутливі до світла, але нездатні сприймати повноцінне зображення. Поки ж я роздивлявся, яскраво-блакитний колір померк, і ті сапфіри перетворилися на звичайні темнуваті камінці…
Докторе Флойде або хтось інший, хто слухає, у мене не так багато часу: Юпітер скоро заглушить мій сигнал. Та я майже закінчив.
Я зрозумів тоді, що маю зробити. Кабель, який вів до тієї тисячоватної лампи, звисав майже до землі. Я посмикав за нього, і світло згасло під зливою іскор.
Протягом кількох хвилин нічого не відбувалося, і я вже почав був думати, що спізнився. Отож підійшов до тієї стіни із переплетеного гілля, що мене оточувала, та копнув її ногою.
Поволі, наче з неохотою, “водорість” почала розплутувати свої відростки й відступати назад до Каналу. Світла було цілком досить, і я чудово все бачив: у небі світилися Ганімед і Каллісто, Юпітер теж підсвічував у вигляді величезного тонкого світлого півмісяця, а на нічному боці гіганта у верхніх шарах атмосфери ще й вирувало грандіозне полярне сяйво, викликане впливом близько розташованої Іо. Отже, вмикати ліхтар на шоломі потреби не було.
Я йшов слідом за тією істотою аж до води, знов і знов спонукаючи її до руху штурханами, щойно вона сповільнювалась, і відчував, як у мене під підошвами постійно хрустять льодові