2061. Третя одіссея. Артур Чарльз КларкЧитать онлайн книгу.
мірою визначальними. Місце, де він опинився, стало якраз тим тому, що це був найбільший із супутників Юпітера – третій за віддаленістю від нього в послідовності, яку утворювали собою Іо, Європа, Ганімед і Каллісто.
Щодо якраз того часу, то це не було так критично, бо саме та, що треба, інформація, чекаючи своєї пори, наче бомба з годинниковим механізмом «цокала» собі спокійно десь у нетрях баз даних щонайменше років десять. Ван дер Берґ випадково наткнувся на неї у 2057-му, та навіть після цього йому знадобився ще рік, щоб переконатися, що він не з’їхав із глузду. І тільки аж у 2059-му всю оригінальну документацію, яка стосувалася справи, він тишком-нишком з бази даних вилучив і прибрав собі до рук, аби ненароком ніхто більше не додумався до того ж, що й він. А вже лише після цього без поспіху зосередився на головному питанні: що ж робити далі?
Усе почалося, як це часто трапляється в подібних випадках, із цілком тривіальних «польових» досліджень, які взагалі навіть не стосувалися прямих службових обов’язків ван дер Берґа. Його завданням як члена робочої групи з питань планетарної інженерії була геологічна розвідка та каталогізація природних ресурсів Ганімеда, і йому було якось нецікаво марнувати свій час на заборонений супутник у сусідстві.
Але той супутник, Європа, був загадкою, яку ніхто – ну принаймні всі його найближчі сусіди так точно – не зміг би ігнорувати нескінченно довго. Що сім днів той проходив між Ганімедом та яскравим мінісонцем, яке було колись Юпітером, і створював затемнення, що могли тривати цілісінькі дванадцять хвилин. У найближчій від Ганімеда точці Європа здавалася трохи меншою за Місяць, якщо на той дивитись із Землі, але коли вона опинялася на протилежному боці своєї орбіти, то її видимий розмір становив лише чверть від уже згаданого.
Часто ті затемнення були просто разючі: за мить до того, як почати велично пропливати між Ганімедом і Люцифером, Європа перетворювалася на зловісний чорний диск, оточений кільцем криваво-червоного вогню, створеного світлом нового сонця – світлом, що проходило крізь атмосферу, народжену теплом нововиниклої зірки.
Менше ніж протягом половини середньої тривалості життя людини Європа повністю переродилася. Льодова кірка на тій півкулі супутника, яка завжди була повернута до Люцифера, розтанула, утворивши другий за розміром океан у Сонячній системі. Років із десять він пінився та кипів, випаровуючись у вакуум, що був над ним, поки нарешті не встановилася певна рівновага між тиском під поверхнею води та над нею. Тепер Європа мала тонку, але цілком придатну для життя – щоправда, не для людського – атмосферу, яка складалася з водяної пари, сірководню, двоокисів вуглецю і сірки, азоту та ще багатьох інших, рідкісніших газів. І хоча не зовсім правильно пойменований так званий «темний бік» супутника досі залишався скутий кригою, та на «світлому боці» була вже суша завбільшки з Африку, помірний клімат, рідка вода, а крім того, ще й кілька розкиданих на великій площі островів.
Оце і все, що змогли розгледіти дослідники в телескопи, розташовані