Гріхи батьків. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
кумира жіночок, ніж чоловіка, котрий відбував п’ять років за шахрайство. Квінн не знав подробиць цього злочину, а це означало, що ніхто, окрім наглядача, не знав усієї історії уповні. А правило у в’язниці було просте: якщо в’язень не розповідав сам, за що засуджений, його й не питали.
Лойд витлумачив Гаррі розпорядок дня, який новий заступник бібліотекаря опанував ще до того, коли вони вирушили вечеряти того вечора. Упродовж наступних кількох днів він продовжував розпитувати Лойда, як відбирати книжки, про штрафи та як спонукати в’язнів дарувати власні книги бібліотеці, коли їх випускають, про що досі навіть гадки не мав. Більшість відповідей Лойда були скупими, тому Гаррі нарешті дозволив йому повернутися до місця відпочинку за своїм столом, добре схованим за примірниками «Нью-Йорк таймс».
Хоча в Лейвенгемі було десь близько тисячі в’язнів, однак навряд хоч кожен десятий міг читати та писати. Тож не всі прагнули відвідати бібліотеку у вівторок, четвер або неділю.
Незабаром Гаррі виявив, що Макс Лойд був як ледачим, так і не дуже порядним. Він не заперечував проти купи ініціатив, що їх пропонував його новий заступник, доки це не додавало зайвої роботи йому самому.
Головним завданням Лойда, здавалося, було тримати філіжанку кави на столі – на випадок того, якщо завітає якийсь офіцер. Після того як учорашній примірник «Нью-Йорк таймс» доправляли до бібліотеки, Лойд опинявся за своїм столом. Спершу він переглядав перелік книжкових новинок, а коли закінчував його вивчати, зосереджував свою увагу на рекламних оголошеннях, а потім на новинах і, нарешті, на спорті.
По обіді він розпочинав розв’язувати кросворд, який Гаррі закінчував наступного ранку. На той час, коли газета потрапляла в руки Гаррі, новини вже застарівали на два дні. Він завжди починав із міжнародних новин, оскільки хотів з’ясувати, як просувається війна в Європі. Так він дізнався про вторгнення до Франції і про те, що Невілл Чемберлен подав у відставку з посади прем’єр-міністра, а Вінстон Черчилль його замінив.
Це не був вибір кожного, але Гаррі ще не забув промови Черчилля, коли той вручав нагороди в Бристольській ґімназії. Він не сумнівався в тому, що Британію очолив хороший лідер. І Гаррі знову проклинав долю, що він зараз – лише заступник бібліотекаря в американській буцегарні, а не офіцер Королівського флоту. Упродовж останньої години дня, коли Гаррі не мав іншої роботи, він заповнював свій щоденник.
Гаррі знадобилося трохи більше місяця, щоби реорганізувати розміщення всіх книжок за відповідними категоріями: окремо художня література й окремо – все інше.
Упродовж наступного місяця він розбив їх на ще менші підгрупи. Тож в’язням більше не доводилося гаяти часу на пошуки якоїсь книги, приміром, із обробляння дерева. Він пояснив Лойду, що коли мова заходить не про белетристику, категорія важливіша за ім’я автора. Лойд лише стенув на це плечима.
У неділю вранці Гаррі ладнав візочок й прошкував усіма чотирма блоками, забираючи книжки в ув’язнених, адже декотрі не повертали їх більше року. Він очікував, що