Хто не ризикує. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
Джуліан точив ніж, аж доки лезо не стало таким, що об нього можна було порізатися.
– Шматочок чи два, синку?
– Два, будь ласка.
Сер Джуліан нарізав печеню, мов професійний різник.
– Отже, ти склав свій іспит на детектива? – спитав він Вільяма, передаючи йому тарілку.
– Дізнаємося тільки за кілька тижнів, – відповів хлопець, передаючи матері миску з брюссельською капустою. – Та я не надто оптимістично налаштований. Але ти будеш радий дізнатися, що я вийшов у фінал чемпіонату зі снукеру в нашому відділку.
– Снукер? – спитав батько так, ніби вперше чув про цю гру.
– Так, це одна з речей, якої я там навчився за ці два роки.
– То ти виграєш? – поцікавився батько.
– Навряд чи. Я змагаюся з фаворитом, який вигравав кубок останні шість років.
– Отже, ти провалив свій іспит, а тепер ще й збираєшся програти в цьому, як його…
– Цікаво, чому саме брюссельська капуста, а не бельгійська? – сказала Марджорі, намагаючись відволікти чоловіка та сина від чергової дуелі.
– Бо вперше її знайшли на околицях Брюсселя, і з того часу бельгійці називають її саме так.
– Ти як енциклопедія, – посміхнулася Марджорі й подивилася на доньку.
– А якщо ти склав цей іспит, – продовжував сер Джуліан, якого не вдалося відволікти питаннями етимології, – скільки часу має пройти, перш ніж ти станеш справжнім детективом?
– Півроку, може, рік. Мені треба буде дочекатися, поки з’явиться вакансія.
– То, може, одразу до Скотленд-Ярду? – саркастично поцікавився батько.
– Це неможливо. Спочатку треба себе добре проявити і тільки потім можна подавати заявку до святої святих. Проте завтра я вперше туди піду.
Сер Джуліан кинув різати.
– Навіщо?
– Я ще не знаю, – зізнався Вільям. – Головний подзвонив мені у п’ятницю та наказав прибути до командора Гоксбі о дев’ятій ранку в понеділок, проте не сказав чому.
– Гоксбі, Гоксбі… – задумливо повторював сер Джуліан, насуплюючи лоба. – Чому мені знайоме це ім’я? А, точно, ми з ним якось стикалися в одній справі про махінації, коли він ще був головним інспектором. Вражаючий свідок. Дуже добре підготувався, я навіть не зміг ні за що зачепитися. Його не можна недооцінювати.
– Розкажи мені більше, – попросив Вільям.
– Занадто низький як для поліцейського. Будь уважним, такі зазвичай розумніші за інших. Також відомий як Яструб. Спочатку кружляє над тобою, а потім летить вниз та хапає своїми пазурями.
– Бачу, і тебе схопив, – прокоментувала Марджорі.
– З чого ти це взяла? – спитав сер Джуліан, наливаючи собі вина.
– Бо ти запам’ятовуєш тільки тих свідків, які беруть гору над тобою.
– Підловила, – сказав сер Джуліан і підняв келих за Ґрейс та Вільяма, які раптом вибухнули спонтанними аплодисментами.
– Передавай командору Гоксбі мої вітання, – додав сер Джуліан, не звертаючи уваги на аплодисменти.
– Це