Хто не ризикує. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
робити? – спитала Марджорі.
– Почнемо зверху, з королівської родини. Ми вже маємо підтримку пожиттєвого пера, який готовий передати законопроект про примогенітуру[2] в Палату. Цей законопроект надасть жінкам право наслідувати престол у разі, якщо вони народилися першими, а не поступатися своїм молодшим братам. Ніхто не припускає, що принцеса Анна буде гіршим монархом, аніж принц Чарлз. І тому є чудові приклади: Єлизавета I, королева Вікторія та Єлизавета II.
– Цього ніколи не трапиться.
– За твого життя, батьку, – повторила Ґрейс.
– Але, Ґрейс, ти ж ніби проти титулів, – здивувався Вільям.
– Так, проти. Але це справа принципу.
– Тоді я тебе підтримаю. Ніколи не хотів бути сером Вільямом.
– А якщо ти станеш комісаром і заслужиш його? – спитав батько.
Це змусило Вільяма замислитися та знизати плечима.
– До речі, тобі вдалося захистити ту бідну дівчину минулого тижня? – спитала Марджорі Ґрейс, щоб трохи згасити полум’я суперечок.
– Ні, вона отримала шість місяців.
– Та її випустять уже через три, і вона неодмінно повернеться на панель.
– Тату, не починай цю розмову, будь ласка.
– А її сутенер? – поцікавився Вільям. – Це його мали б посадити.
– Та я б його живцем з’їла, – сказала Ґрейс, – але на нього навіть штраф не наклали.
– З’їла б? – спитав батько. – Бачу, тепер ти говориш як консерватор.
– У жодному разі, – відповіла Ґрейс.
Сер Джуліан узяв ніж для нарізання й спитав:
– Комусь іще шматочок?
– Можна спитати: ти з кимось зустрічаєшся? – повернулася Марджорі до сина.
– З різними людьми, щоразу як з дому виходжу, мамо, – відповів Вільям, якого потішив мамин евфемізм.
– Ти знаєш, про що я кажу, – докорила йому мати.
– Іще чого. Останні кілька місяців я постійно чергував, сім ночей поспіль, та закінчував о шостій ранку, і все, чого мені хотілося, – це лягти спати. А за два дні треба з’явитися на ранкову зміну. Тож давай дивитися правді в очі: констебль Ворвік – не краща партія.
– От якби ти мене послухався, – втрутився батько, – зараз уже був би успішним адвокатом, оточеним гарними жінками у палаті, які там були б, повір мені.
– Я де з ким зустрічаюся, – раптом сказала Ґрейс, і це було вперше, коли батько не зміг нічого відповісти. Він поклав свій ніж та виделку і уважно прислухався.
– Вона працює у Сіті, проте батькові вона, вочевидь, не сподобається, бо вона адвокатка з розлучень.
– Вже не дочекаюсь, як хочу з нею познайомитися.
– Коли завгодно, мамо, проте май на увазі, що я не казала, хто мій батько.
– Ти кажеш так, ніби я щось середнє між Распутіним та суддею Джеффрісом[3]! – сказав сер Джуліан і націлив свій ніж у серце.
– Ти не такий харизматичний, – зазначила його дружина, – але й з тебе є користь.
– О, то яка ж? – спитала Ґрейс.
– У вчорашньому кросворді залишилося слово, яке я досі не можу розгадати.
– Я