Мандрівки близькі і далекі. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
слів про Солженіцина й про дещо інше, пов’язане з цією фігурою… Метаморфоза письменника від демократа до запеклого шовініста, і то аж такого, що закликає реабілітувати Сталіна, бо той хоч і запроторив Олександра Ісайовича в тюрму, зате зберіг для нього велику Росію, – була настільки несподіваною, наскільки й закономірною: економіка міняється протягом років, для змін у психології нації потрібні століття. А Солженіцин попри свій антибільшовизм – духовне чи то бездуховне породження російської імперії, яка – без більшовизму – ще краще почуває себе в імперському статусі. Бути одночасно імперією і демократичною державою неможливо, тож не можуть стати демократами клеврети «единой-неделимой», які вважають Україну тимчасовим утворенням. І чим більш міцніє Україна й утверджує себе як держава в Європі, тим більше їх, клевретів, множиться. Вже б хто-хто, а така освічена людина, свого часу улюблений серед молоді світу бард, переконаний демократ Булат Окуджава в своєму вельми розумному й непримиренному з ідеями комунізму інтерв’ю («Литературное обозрение» № 5–6, 1994) нічтоже сумняшеся заявляє, маючи на увазі розпад Совєтського Союзу, таке:
«Считаю, что идут иные времена и в новом качестве мы опять соединимся. Мы не можем иначе…»
Ви й справді інакше не можете: великодержавна отрута наскрізь проїла духовний організм російського плебсу. Я не маю на увазі весь народ – були і є серед росіян світлі особистості, та це не плебс, а зірки, й про них я ще поведу свою мову. Але зорі мерехтять у духовному небі нації, а на землі панує здолана гріховною традицією маса, яку ми маємо нагоду й сьогодні бачити на політичних демонстраціях – з портретами Лєніна, Сталіна, Берії… Й нічого тут дивного немає: царизм і більшовизм методично вбивали будь-яку ідею, що могла б бути вигідною підкореним народам, які прагнули зберегти свою самобутність, – для панівної нації політичний і моральний терор став зовсім нормальним явищем. Візьмімо релігію: безглузда, на перший погляд, боротьба з Богом, якого, за більшовицькою філософією, немає, перемінилася насправді в нещадну війну з національними меншостями імперії – з їх звичаями, обрядами, традиціями, закладеними в релігійній ідеології. А те нахабне фальсифікування та грабування історії підлеглих народів, те повсюдне випинання першоначала сюзерена, від якого, мовляв, усе пішло – родовід і культура, й наукові здобутки націй, в імперії сущих! Я не можу вийти з дива й нині: чому російські великодержавники не здогадалися визнати своїм гербом древній київський тризуб – отак, як присвоїли собі україно-руські билини, – і залишилися нині з кумедним і анахронічним двоголовим орлом, якому всього двісті літ від роду і який мертвий єсть, бо відтяв йому голови сімдесят вісім років тому Володимир Ілліч.
Так ось чому піднялося виття за відновлення Союзу: не лише через втрату колоній – причина тут набагато глибша. Україна проголошенням незалежності видерла з лап Росії вкрадену нею свою первісну історію, і сьогодні весь світ вже знає, що українці на українських землях завжди були єдиними автохтонами, і ніяких інших