Три метри над рівнем неба. Федерико МоччиаЧитать онлайн книгу.
він усвідомив.
– Холера! Ти добряче переборщила. Він тебе взагалі не впізнав.
Бабі пройшла через залу. Кілька дівчат танцювали в колі. У кутку діджей-самоук, такий собі сурогат Джованотті[23], безуспішно намагався зобразити реп. Одна дівчина танцювала, як божевільна, підскакуючи то на одній нозі, то на другій, розмахуючи руками над головою.
Бабі похитала головою, усміхаючись.
– Палліно!
Дещо кругловида, з каштановим волоссям і дивним пасмом, що стирчало збоку, вона обернулася.
– Бабі, вау-у-у-у-у! – Підбігла до неї, поцілувала та обійняла, майже піднявши її. – Як справи?
– Чудово. Але ж ти казала, що не прийдеш!
– Так, я знаю, ми були на одній вечірці в Ольджаті, але ти й уявити не можеш, яка там нудьга! Я була там з Демою, і ми одразу ж утекли. І ось ми тут, хіба ти не рада?
– Жартуєш? Я просто щаслива. А ти підготувалася до уроку з латини? Зваж, що вона завтра тебе викликатиме, ти остання, щоб завершити коло опитувань.
– Так, знаю, я сьогодні після обіду трохи вчила, потім мала їхати з матір’ю до центру. Поглянь, я купила ось це, тобі подобається?
І, зробивши дивний пірует, радше рух балерини, аніж моделі, вона закрутила в повітрі кумедну яскраво-синю шовкову пачку.
– Дуже…
– Дема сказав, що вона мені личить…
– Ще б пак. Ти ж знаєш мою теорію?
– Знов про це? Та ми ж із ним просто давні друзі!
– А ти таки залиш мені мою теорію.
– Привіт, Бабі!
Хлопець із приязним обличчям, зі світлою шкірою та темними кучерями, підійшов до них.
– Привіт, Демо, як справи?
– Дуже добре. Ти бачила, яка гарна пачка у Палліни?
– Так. Не беручи до уваги мої теорії, вона їй справді дуже личить. – Бабі всміхнулася подрузі. – Піду привітаю Роберту, у неї ж день народження.
Відійшла. Дема подивився їй услід.
– Що вона хотіла сказати цією історією про теорії?
– А, нічого, ти ж її знаєш… Вона – жінка купи теорій і жодної практики, або майже жодної.
Палліна засміялася, потім пильніше глянула на Дему. Їхні погляди на якусь хвильку зустрілися. Будемо сподіватися, що цього разу вона не має рації.
– Ну ж бо, ходімо танцювати…
Палліна схопила його за руку й потягла до групи.
Кілька хлопців стояли перед столиком з канапками і розмовляли про майбутні футбольні переходи. Кожен сподівався на прихильність долі до своєї команди. Усі вони намагалися видати за зірок першої величини різних гравців із невимовними прізвищами – тим паче для напханих ротів. Кіко Бранделлі запустив руку під стос канапок. Пошукав у першому ряду, вже наполовину з’їденому, потім в іншому. Нічого не вдієш! Хтось уже знищив усі канапки з лососем. Вибрав канапку з грибами. Відкусив і в цю мить побачив Бабі, що проходила повз. Поклав надкушену канапку на край тарілки, накрив її паперовою серветкою із золотим ініціалом R, потім, проковтнувши шматок, що був уже в роті, попрямував до неї.
Бабі підійшла до дівчини, одягненої дуже елегантно.
– Привіт,
Джованотті – сценічне ім’я Лоренцо Керубіні, італійського барда, репера та дискжокея.