Три метри над рівнем неба. Федерико МоччиаЧитать онлайн книгу.
зміг знайти правильний отвір. Трохи пізніше поряд із ним з’явилась дівчина. Сміялася з цього маленького ускладнення. Місячне сяйво трохи підсвітило її сукню, на якусь мить зробивши прозорою.
Степ стояв і дивився на неї. Дівчина відкинула волосся, усміхаючись тому типові. Показала прегарні білі зуби. Навіть здалеку можна було відчути насиченість цього погляду. Ці очі, блакитні, глибокі та чисті. Степ згадав її, їхню зустріч. Або ж правильніше буде сказати – їхню суперечку. Ті двоє сказали щось одне одному. Дівчина кивнула й рушила за хлопцем до столика з напоями. Степ раптом теж відчув спрагу.
Малюк повернувся до діджея разом з Луконе.
– Це – мій старший брат. Він теж любить «Антракс» і хотів би їх послухати. Просто зараз!
Луконе кинув важкий погляд на діджея. Той, хоча й не побачив найменшої схожості між цими двома, вирішив не дискутувати про міру їхньої спорідненості, і тим паче – про їхні музичні вподобання. Поставив касету Малюка в приймач, ставши умить затятим фаном «Антракс».
Кіко Бранделлі вів Бабі через натовп гостей. Він ледь поклав долоню їй на спину, насолоджуючись легким ароматом. Бабі віталася з деякими гостями, які прийшли, поки вона була на терасі. Дійшли до столика з напоями. Раптом якийсь тип виріс просто перед нею. Це був Степ.
– Що ж, бачу, ти мене не послухалась, намагаєшся вирішити свої проблеми. – Він кивнув на Бранделлі. – Розумію, це лише перша спроба. Але хай буде. Зрештою, якщо ти не знайшла нічого ліпшого…
Бабі непевно глянула на нього. Вона його знала, але він їй не подобався. Чи так? Що було з цим типом?
Степ освіжив їй пам’ять.
– Я супроводжував тебе до школи кілька днів тому.
– Цього не може бути, до школи я завжди їжджу зі своїм батьком.
– Маєш рацію. Скажімо так, я їхав поряд з тобою. Почепився на твою машину.
Бабі згадала й глянула на нього заскочено.
– Бачу, що ти нарешті пригадала.
– Звичайно, ти – той тип, що наговорив купу маячні. Ти не змінився, еге ж?
– А чого б мені мінятися, я ідеальний.
Степ розвів руки, демонструючи фігуру.
Бабі подумала, що принаймні в цьому сенсі він має рацію. А от усе інше нікуди не годилося. Починаючи від одягу і завершуючи поведінкою.
– Бачиш, ти не заперечила.
– Та я навіть відповідати тобі не буду.
– Бабі, він тобі набрид?
У Бранделлі проскочила невдала думка, що треба втрутитися. Степ навіть не глянув на нього.
– Ні, Кіко, дякую.
– Ну, якщо я тобі не набрид, то я тобі подобаюсь…
– Ти мені цілковито байдужий. Ні, я б сказала, що мені з тобою трішки нудно, якщо бути точною.
Кіко спробував урвати цю бесіду, звернувшись до Бабі.
– Хочеш щось випити?
Замість неї відповів Степ.
– Так, дякую, налий мені кока-коли.
Кіко й вухом не повів.
– Бабі, ти чогось хочеш?
Степ