Три метри над рівнем неба. Федерико МоччиаЧитать онлайн книгу.
до машини, потім завела її і від’їхала не без труднощів. Синьйора Аккадо майже ніколи не сідала за кермо, окрім виняткових випадків. Цей був саме такий. Нечасто ставалося, щоб її чоловіка били головою на вулиці.
Філіппо поглянув на свою закривавлену долоню, потім ледь торкнувся кінчика носа. Його пронизав гострий біль, зі сльозами на очах він закинув голову. Дивився на стелю, дихаючи ротом. Його ніс – єдине, що було ідеальним. Тепер бразильському хірургові доведеться зайнятися і ним. Чоловік застогнав, можливо, також і через цю думку. Марина занепокоєно глянула на нього, а потім, налягаючи обома плечима на кермо, повернула праворуч. Машина непевно в’їхала на набережну Тибру.
Бабі стала перед Степом.
– Ти тварина, ти чудовисько, ти мені огидний! Ти не поважаєш ніщо і нікого.
Він подивився на неї з усмішкою. Бабі струсонула головою.
– Не прикидайся дурником, подивись, яка в тебе ідіотська пика.
– Можна дізнатися, чого тобі від мене треба?
– Нічого, я не можу нічого бажати, бо що можна хотіти від тварини? Ти вдарив людину, чоловіка, старшого за тебе.
– По-перше, це він на мене накинувся, по-друге, звідки, бля, я знав, що він старший? По-третє, тим гірше для нього, займався б своїми справами.
– Ось як? Тобто тому, хто займається не тільки своїми справами, ти розбиваєш обличчя, б’єш його головою! Він навіть в окулярах був, дивись…
Вона зібрала уламки.
– Ти їх йому розбив! Задоволений тепер? Ти знаєш, що це кримінальний злочин – бити того, хто носить окуляри?
– Знову ця бридня? Я цю дурню все життя чую. Хто тобі сказав таке про окуляри?
Степ пішов до свого мотоцикла, сів на нього.
– Це точно запустила якась наволоч в окулярах, яка боїться, що її поскубуть, і власне через це вона носить окуляри й розповідає маячню.
Степ завів мотоцикл. На якусь мить передня фара освітила Бабі. Вона прикрила очі. Степ увімкнув першу передачу.
– Ну, бувай.
Бабі роззирнулась довкола. Ніхто повз не проїжджав. Площа була безлюдна.
– Як це «бувай»?
– Ну, якщо хочеш, тоді не бувай.
Бабі приречено видихнула.
– А я, як я повернуся додому?
– Та звідки я це, бля, знаю? Ти могла попросити твого друга супроводити тебе, ні?
– Не можу, ти його побив і примусив утекти.
– Ах, ну тобто це моя провина.
– А чия ж? Так, дай мені сісти позаду.
Бабі підійшла до мотоцикла і вже підняла ногу, щоб сісти позаду. Степ злегка відпустив зчеплення. Мотоцикл трохи посунувся. Бабі зиркнула на хлопця. Степ обернувся до неї, відповів на її погляд. Бабі знову спробувала залізти, але Степ був швидшим за неї і знову подався вперед.
– Ну ж бо, зупинись. Ти що, ідіот?
– Е, ні, дорогенька. Я ж тварина, чудовисько, я викликаю у тебе відразу – і ти хочеш сісти позад мене? Позад того, хто не поважає нікого і нічого? Е, ні, це занадто легко. Треба бути послідовними у цьому світі, послідовними. –