Три метри над рівнем неба. Федерико МоччиаЧитать онлайн книгу.
що стирчала зі смітника, прикріпленого до стовпа, і пожбурила в нього, намагаючись поцілити. Степ рвучко загальмував і відхилився. Пляшка пролетіла близько над його головою, а мотоцикл заглух і почав завалюватись набік. Степ із силою смикнув за кермо, зупинивши його ще до того, як він торкнувся б землі. Бабі побігла швидше. Степ згаяв трохи часу, щоб знову завести мотоцикл, йому зсунулася кнопка RUN/OFF.
З бокової вулички саме в цей момент виїхав якийсь жлоб на «Гольфі» старої моделі. Фальшиві написи на боках кричали про «турбо», якого насправді не було. Позаду, як завжди, два пластикові кролики марно намагалися розмножитися. Жлоб побачив Бабі, що бігла сама. Під’їхав до неї.
– Гей, красуне, хочеш, підвезу?
– Гей, бридкий гівнюче, хочеш, розіб’ю тобі пику?
Тип зиркнув на Степа, який раптово вигулькнув між ними. Зрозумів, що тут швидше дістанеш прочухана, аніж дівку. Поїхав геть, хитаючи головою ніби на знак обурення. Підняв праву руку, напускаючи на себе бозна-який поважний вид. Хотів здаватися вищим за цю ситуацію. Що завгодно – тільки б не визнати, що дав маху. Степ глянув йому вслід, потім обігнав Бабі й перетнув їй дорогу.
– Годі, залізай.
Вона спробувала його обійти. Степ притиснув її до стіни. Бабі спробувала пройти позаду. Степ ухопив її за олімпійку.
– Я сказав: сідай!
Сердито потягнув її до себе. Бабі перелякано відсахнулася. Він поглянув у ці блакитні очі, ясні й глибокі, що злякано дивились на нього. Повільно відпустив її, потім усміхнувся.
– Ну ж бо, я проведу тебе додому, бо інакше вийде, що я сьогодні пересварюся з половиною світу.
Мовчки, не кажучи нічого, крім своєї адреси, сіла позад нього. Мотоцикл рвонув з місця. Бабі відкинуло назад. Інстинктивно обійняла його. Її руки проти волі опинилися під його курткою, напнутою вітром. Його шкіра була свіжою, тіло – гарячим посеред холоду ночі. Бабі відчула, як під її пальцями перекочуються скульптурні м’язи. Вони ідеально вигравали при кожному найменшому русі. Вітер пробігав по її щоках, мокре волосся закручувалося вихорами в повітрі. Мотоцикл нахилився, вона обійняла його ще міцніше і заплющила очі. Серце її почало битися дужче. Вона спитала себе, чи причиною був тільки страх. Почула шум машин. Вони виїхали на більшу дорогу, тут було не так холодно; вона вмостилася щокою на його спині, заколисуючись цими підйомами та спусками, цим потужним ревінням, яке чула під собою. Нахилилася разом із ним, не опираючись, а потім – знову вгору, відчуваючи більше вітру. Вони мчали все швидше, проскакуючи між машинами, перемикаючи передачі – угору, далі вгору, узвозом. І більше нічого. Тиша.
– Авжеж, я провів би так цілу ніч, ні, навіть пішов би далі, вглиб, не знаю, може, знайшов би інші пози!
Бабі розплющила очі й упізнала замкнені магазини довкола, ті самі, що вона бачила щодня ось уже шість років, відколи переїхала сюди. Злізла з мотоцикла. Степ глибоко видихнув.
– Слава Богу, ти мене мало не роздушила.
– Вибач, я налякалась, я ще ніколи не їздила ззаду на мотоциклі!
– Завжди буває перший раз, у всьому.
Степ