Чорна рада (збірник). Пантелеймон КулішЧитать онлайн книгу.
на потилиці – місяць. Справдилося ще раз ворожчине слово. Усіх панів і гетьманів затемняв він красою. І говорить мені: «Не оддавай же, паніматко, своєї дочки ні за князя, ні за лицаря; не буду женитись, поки виросте – буду їй вірною дружиною». Дай же, Боже, і ти, Мати Божа, щоб і се справдилось на щастє й на здоров'є!
Тут саме виїхали вони із-за гори. Перед ними так і заблищало, так і замиготіло, так і замережило церквами, хрестами, горами і будинками. Святий город сіяв, як той Єрусалим. Сонце ще не піднялось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелені сади, і все, що загледіло око в Києві, усе горіло, мов парча золототканая.
Прочане перехрестились і сотворили молитву. А Петро їде собі, і не бачить, і не чує нічого: так опентала його Череваниха.
IV
Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались… Скілько-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скілько-то на твоїх улицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів,[46] про тії ясири[47] половецькії нічого й згадувати. Ту славу, тії злигодні вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої Золоті ворота. Буде з нас і недавніх споминок про твою руїну.
Іще ж от і дванадцяти літ не налічив Шрам, як у той нещасливий Берестецький рік[48] прийшов до Києва Радзивілл із литвинами,[49] усе попалив і пограбовав, а міщане, сівши на байдаки, мусили до Переяслава втікати.
Та люта пожежа іще не зовсім загладилась: куди не кинь оком, усюди виден був по їй прослідок. На коморах, на станях, на огорожах, поміж свіжим деревом чорніють колодки, а інде гарний колись сад стоїть пустирем незагороджений; на спустошалому дворищі стирчать тілько печі да ворота; а де чи ділованнє, чи щит над ворітьми, чи яка хоромина, то все те нове, іще й дерево не посиніло.
Смутно було дивитись Шрамові на тії признаки пожежі. Тілько й краси було в Києві, що церкви Божі, да городи з червоними маками, да ще тії гори крутоярі, з зеленими покотами.
Тоді ще трохи не весь Київ містився на Подолі; Печерського не було зовсім, а Старий, або Верхній, город після Хмельнищини безлюдовав. Де-не-де стояли по Подолу кам'яниці; а то все було дерев'яне: і стіни з баштами круг Подолу, і замок на горі Киселівці.[50] Улиці були узенькі, плутались то сюди, то туди; а інде замість улиці майдан, і ніхто його не забудовує, і нічого на йому нема, тілько гуси пасуться.
Їдуть наші прочане по тих закоулках, аж дивляться, – посеред улиці збились вози у купу. Шрам послав сина прочистити дорогу. Поскочив Петро до возів; гляне, аж за возами, коло хати, перед ґаночком, сидить юрба людей. Посередині килим, на килимі пляшки, чарки і всяка страва.
Петро зараз догадавсь, що се, мабуть, чоловікові дав Бог родини абощо, так на радощах частує всякого, хто б не йшов або їхав улицею. Юрба гостей зібралась
Ідеться про київських князів IX–XI ст., які уславились військовими походами і культуротворчою діяльністю.
Ясир – бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на українські, російські та польські землі з XV до 60-х років XVIII ст.
У бою під Берестечком, на Волині у 1651 р. військо Богдана Хмельницького через зраду татарського хана зазнало поразки.
Замкова гора, Хоревиця, Киселівка, Флорівська (або Фролівська) гора. Історична місцевість Києва. Залишок правого, високого берега Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою, Щекавицею, Гончарами і Кожум’яками з одного боку та Подолом з іншого. У ІХ – Х століттях тут знаходився заміський князівський палац, згодом – дерев’яний замок литовського воєводи, в кінці XVI ст. відбудований після пожежі, мав 15 бойових башт.