Талісман. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
крутився дедалі швидше й немовби шипів від люті. «Хххххх-хааааааааххххх», – Джек витріщився на видиво спершу зачаровано, а тоді налякано. Пісок розверзався, як велике темне око – це було око чайки, що кинула молюска на скелю, а тоді пожирала живе м’ясо, немовби канцелярську гумку.
– Хххххх-хааааааааххххх, – насміхався смерч мертвим сухим голосом. І він лунав не в голові хлопця. Хоч як сильно Джек хотів би, щоб це була гра його уяви, але голос лунав насправді: – Вставна щелепа випала, Джеку, коли «Дике Дитя» збило його, зуби розлетілися врізнобіч, трах-тарарах! Чи ти закінчив Єльський університет, чи ні, а коли старе добре «Дике Дитя» налетить на тебе та виб’є вставні зуби, Джекі, тобі кінець. І матері теж…
Після цього він знову побіг – наосліп, не озираючись; вітер здував волосся з його лоба, а широко розплющені очі наповнювалися страхом.
Джек ішов через тьмяний вестибюль готелю настільки швидко, наскільки міг. Хоча бігти йому заважав навколишній інтер’єр. Тут було тихо, як у бібліотеці, сіре світло падало крізь високі сегментовані вікна й пом’якшувало кольори вицвілих килимів. Однак, дійшовши до конторки адміністратора, хлопчик усе-таки трохи підбіг. Одразу біля арки, обшитої деревом, з’явився згорблений денний портьє з попелясто-сірим обличчям. Він нічого не сказав, але опущені кутики вуст виказали його незадоволення. Неначе Джек наважився бігти в церкві. Хлопчик витер лоб рукавом і примусив себе повільно піти до ліфта. Натиснувши на кнопку, він спиною відчув злий погляд портьє. За цей тиждень він лише раз бачив, щоб портьє всміхнувся: коли впізнав його матір. Усмішка відповідала лише мінімальним вимогам ввічливості.
– Це ж яким старим треба бути, щоб пам’ятати Лілі Кавано, – сказала вона Джекові, щойно вони опинилися в номері.
Були часи, і то недавно, коли її впізнавали через один із тих п’ятдесяти фільмів, у яких вона знімалася в 50—60-х роках. Її називали Королевою «бешок», хоча вона вибрала собі інше прізвисько – Королева автокінотеатрів. Байдуже, хто це був – таксист, офіціантка чи жіночка, що продавала блузки в магазині «Сакс»[17] на бульварі Вілшир, – це завжди підносило її настрій на декілька годин. Але тепер ця маленька втіха втратила для неї свою принадність.
Джек пританцьовував перед нерухомими дверима ліфта, а в його вухах лунав знайомий голос, що піднімався з піщаного виру. На мить він побачив Томаса Вудбайна – вірного, доброго дядька Томмі Вудбайна, котрий був його опікуном і надійним захисником від негараздів і проблем. Мертвий дядько лежав розчавлений на бульварі Ла Сьєнеґа. Його зуби розсипались, мов поп-корн, і валялись за двадцять футів від тіла у канаві. Джек знову клацнув по кнопці. Та мерщій же!
Потім він побачив дещо гірше: двоє позбавлених емоцій чоловіків тягнуть його матір до машини, що чекала на узбіччі. Раптом Джеку захотілося відлити. Він іще раз ударив долонею по кнопці, і сіролиций згорблений чоловік за реєстраційною стійкою флегматично та з осудом форкнув. Другою рукою Джек натиснув
«Сакс» – один із дорогих бутиків у районі Беверлі-Гіллз у Лос-Анджелесі, популярний серед голлівудських зірок.